На що можна сподіватися
Можна окреслити кілька головних позитивних очікувань від саміту у Варшаві.
По-перше, НАТО хоче показати готовність до застосування сили, як інструменту у зовнішній політиці. Така демонстрація вигідна, у першу чергу, з політичної точки зору. Світ отримує демонстрацію того, що Росії є противага. На саміті будуть розглядатися питання збільшення бюджетних видатків на оборону до 3 % ВВП, як цього вимагає статут НАТО. Досі цих критеріїв раніше дотримувалася тільки Литва.
По-друге, розглядатиметься поглиблення співпраці, так би мовити, у “реальному секторі” оборони. Тобто, крім суто інтелектуальної підтримки, можливим є впровадження спільних програм з модернізації української зброї, використання методології НАТО при комплектуванні Збройних сил України. Це означає, що армія України може стати ближчою до новітніх стандартів ведення воєнних дій. У поєднанні із практичним досвідом війни — це може зробити українське військо одним з найефективніших у регіоні.
По-третє, можливий розгляд питань про інтеграцію української системи протиповітряної оборони до системи ПРО НАТО. Швидше йдеться не про пряме вливання у натівську систему ППО, а про тісну співпрацю. Що додає Україні ваги у можливому загостренні конфлікту з Росією, включно з використанням авіації.
Це позитивний розвиток подій, який був би вигідним для України. Проте в політиці, як показує практика, потрібно готуватися до гіршого.
До чого варто готуватися
Треба визнати. Попри всю свою потугу — НАТО на сьогодні є розбалансованою організацією, яка включає різних членів з різними зовнішньополітичними інтересами.
Одні готові йти на компроміси з потенційним агресором. Зокрема, ми знаємо про заяви французьких, німецьких, італійських політиків. Варто врахувати, що найбільший вклад в спільну оборону робили Франція, Німеччина і Велика Британія, окрім, посильної підтримки США звичайно. Після brexit між континентальною Європою і Британією є і буде багато розбіжностей. В тому числі і щодо питання вирішення конфлікту в Україні.
Друга група — це країни, які вже відчувають реальну загрозу з боку Росії і хотіли б від НАТО реального захисту. До таких належать Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Швеція, Норвегія та Туреччина. Окремі з них готові оборонятися навіть поза межами НАТО. Наприклад, злагодженість співпраці у так званій Північній тактичній групі вища, ніж між підрозділами НАТО. До цієї групи входять країни Північної Європи і Прибалтики. Саме ті, які добре розуміють, що погрози Кремля можуть стати реальністю.
Події останнього року дали зрозуміти, що сьогоднішній Росії важко вести війну в Україні.
І з економічної точки зору, і з точки зору військового забезпечення. Проте Кремлю потрібні нові “зовнішні перемоги” для збереження образу “сильного лідера” і виправдання економічних негараздів, що починають дошкуляти росіянам дедалі більше.
Спробою демонстрації може бути провокація конфлікту в якісь з прибалтійських країн, де є великі російські общини. В Естонії або Латвії. Конфлікт може бути спровокований навіть у Білорусі чи Калінінграді, звідки він однозначно перекинеться на Литву.
НАТО змушене буде реагувати. Навіть, якщо йтиметься про “гібридну війну” зелених чоловічків. Це питання може розколоти НАТО. Одні будуть готові воювати і проситимуть про допомогу. Інші — робитимуть вигляд, що не помітили агресії, як це було з Україною.
Чого треба домагатися
Вже сьогодні очевидно, що Україні потрібно докладати максимум зусиль для побудови нової моделі міжнародної безпеки — створення сильного військово-політично-економічного союзу Балто-Чорноморської співдружності.
Це широкий союз тих, хто добре розуміє російську загрозу від країн Північної Європи та Прибалтики до Туреччини, Азербайджану, Грузії.
По-перше, такий союз має достатньо можливостей сформувати сильну протидію у воєнному плані. Сьогоднішня корумпована та економічно-ослаблена Росія не зможе воювати на такому широкому фронті. І саме створення співдружності може зупинити майбутній конфлікт на стадії зародження.
По-друге, такий союз буде вигідним іншим гравцям таким, як Велика Британія та США.
По-третє, це сильне економічне об’єднання, яке контролюватиме шляхи постачання енергоносіїв з Росії в Європу.
Хочу нагадати, що в історії частково ця концепція вже реалізовувалася у часи Великого князівства Литовсько-Руського. На той час — це була одне з найпотужніших утворень Європи, яке значною мірою визначало тодішню “світову політику”.
Очевидно, на створення такого оборонного союзу і має бути спрямована робота української дипломатії. Адже сьогодні тільки Україна усім потенційним жертвам російської агресії може надати допомогу досвідченими підготовленими військовими, які вже навчилися відбивати таку агресію.