Крізь ці основні напрями червоною ниткою проходить запровадження електронного урядування по всій Україні. У короткій перспективі це допоможе створити сприятливі умови для бізнесу та максимально викорінити корупцію. А у довгій – стабілізувати та підвищити економічний рівень та якісно підняти рівень державного управління.
Хоча наша держава зовсім нещодавно стала на шлях реформування онлайн-сервісів, все ж, цей напрям надзвичайно швидко наповнюється хорошими, якісними продуктами, які дійсно допомагають змінити Україну. Важливу роль у створенні таких продуктів відіграють волонтерські та громадські ініціативи. Проте, без політичної волі Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Адміністрації Президента та інших владних кабінетів зрушити закостенілу систему державного управління майже не реально. Тому наступні півроку (адже саме на стільки розрахований чинний план уряду) владі є над чим попрацювати.
У червні представники громадськості із Центру “Ейдос” організували Форум “Майбутнє електронного урядування в Україні”. Головною метою форуму стало зібрати представників різних гілок влади, експертного середовища, активістів та чиновників із регіонів та допомогти їм налагодити діалог, аби нарешті процес переведення в онлайн став цілісним, якісним і масовим. Чого поки що не можна спостерігати на теренах української мережі.
“Я маю завірити: нині існує та критична більшість політиків, які готові працювати на ефективне впровадження електронного урядування в Україні. Ці люди є у Верховній Раді, вони є у Кабміні та у Адміністрації Президента. Вони є на місцях і у центральному апараті. Головне – це об’єднатися і разом лупати цю скалу. Так, як ми об’єдналися під час Майдану і разом змінили Україну,” - говорить Голова верховної Ради України Андрій Парубій, коментуючи своє ставлення до впровадження е-урядування.
То чому ж, якщо усі при владі так прагнуть цих змін – на практиці уже два роки затягуються рішення, які б полегшили спілкування українців із державою та взагалі б значно спростили життя як громадянам, так і чиновникам?
Відповідь проста – насправді, при владі все ще залишаються люди, які не мають політичної волі долучатися до реформування. Особливо це стосується впровадження е-урядування у регіонах. І часто справа навіть не в тому, що вони хочуть щось приховати (таке навіть більше зустрічається на центральному рівні), а в тому, що вони просто не звикли працювати якісно та ефективно. Нерідко вони не бачать, не розуміють як можна швидко із без зайвих затрат перейти у онлайн. Адже надання інформації для різних електронних сервісів потребує людей, які вміють працювати із таблицями, з комп’ютерами. При цьому, навіть не завжди це має бути окрема людина. Від чиновників на місцях можна почути, що, мовляв, у нас не закладено у бюджеті оплачувати ще одну ставку людини, яка буде займатися порталами, а ще треба навчити цю людину, надати окреме робоче місце і комп’ютер… І таким чином вони саботують роботу електронних сервісів. До прикладу, така доля спіткала портал Є-data (Єдиний веб-портал використання публічних коштів). За останніми даними, опублікованими активістами, більше 60% установ-розпорядників публічних коштів досі не зареєстрували своїх кабінетів, як того вимагає Закону “Про відкритість використання публічних коштів”.
Також заминка у виконанні цього закону відбувається через те, що порушнику передбачена надто слабка відповідальність. Так, за неоприлюднення інформації на сайті штраф підприємству із мільйонними оборотами часто складає всього 850 гривень. І власнику легше заплатити ці кошти, аніж “заморочуватися” із заповненням “власного кабінету” на порталі. А особливо це набуває актуальності, якщо на підприємстві існують певні корупційні схеми і їх доведеться розкривати. Саме через це сьогодні існує необхідність удосконалення, внесення змін до деяких законів, які регулюють перенесення урядування у онлайн. Зокрема, і у питаннях підвищення суми штрафів та покарань за те, що закони не виконуються.
Варто зауважити, що нині у всіх гілках влади дійсно зібралася велика кількість людей, які прагнуть упровадити електронне урядування та тиснуть всіма можливими способами на неповороткі, заскорузлі організми державного апарату. І це дійсно чи не єдина сфера в якій можна побачити зрушення та удосконалення. Це результат політичної волі як Кабміну, так і Верховної Ради та Адміністрації Президента.
Так, сьогодні ми можемо спостерігати як у гонитві за “електронністю” мери міст один за одним упроваджують найкращі онлайн-сервіси, шукають рішення, які економлять мільйони гривень для бюджету міста. Показовим став приклад Дніпра. Мер міста Борис Філатов проявив політичну волю і долучився до порталу “Відкритий бюджет”. Завдяки цьому порталу замість незліченної кількості цифр надходжень та видатків із бюджету, можна переглянути яскраву, зрозумілу для будь-кого візуалізацію. Спочатку на реалізацію проекту планували витратити 10 млн з міського бюджету. Та завдяки співпраці міської ради з ІТ-фахівцям та громадськими активістами, які розробляли цей портал, витрати вдалося скоротити, а зекономлені гроші тепер можна буде витратити на медицину, на освіту та інші важливі речі. Подібним чином вчинили голови ще 70 органів місцевого самоврядування, які виявили бажання розмістити свої бюджети на порталі OpenBudget. Але всього таких органів більше 8 тисяч. І лише повна автоматизація цього процесу змусить показати доходи та видатки цих органів.
У свою чергу це демонструє ще одну проблему, яка існує у сфері електронного урядування – відсутність синхронізації між уже запровадженими проектами. Адже майже кожен із них починався як волонтерська ініціатива у різних кінцях країни. І коли сьогодні вони виходять на всеукраїнський рівень, то важко скоординувати сили і об’єднати в один єдиний організм. Адже це б дозволило більшість сервісів, які зараз виконуються в ручному режимі, автоматизувати. Так, на приклад, щоночі держказначейство завантажує дані на портал Є-data, а звідти отримані цифри можна було б передавати і на той же Open Budget, і на інші сервіси. Не було б необхідності по кілька разів заливати одну і ту ж інформацію на різні портали.
Однак, це ще раз демонструє, що необхідна чітка позиція і політична воля усієї влади України. Ми можемо спостерігати за тим, як Мін’юст віддає свої функції на місця та у приватні руки, відкриває державні реєстри та спрощує отримання виписок і довідок, переводячи їх у онлайн. Мінінфраструктури втілює проект “Відкриті дані”, завдяки якому можна переглянути відомості починаючи від закупівель міністерства і закінчуючи електронною приймальнею та електронними зверненнями. Не стоїть осторонь цього процесу і Міністерство економічного розвитку та торгівлі. У них активно працює і вдосконалюється система закупівель Prozorro, яка цього року визнана найкращою у світі і нагороджена престижною премією World Procurement Awards 2016. У Адміністрації Президента намагаються запровадити повністю електронний документообіг. Нині це вже вдалося зробити у відділі, що підпорядкований заступникові голови Адміністрації Президента з питаннях координації реформ, інновацій та управлінням змінами Дмитра Шимківа. І таких прикладів можна називати багато. Однак, це скоріше точкові зміни, які конче необхідно поширювати по всіх владних кабінетах. А це можливо лише за наявності відповідних законів та механізмів регулювання.
За інсайдерською інформацію, уже у жовтні цього року серед урядовців планується провести так званий День електронного урядування. У цей день, за задумом, мають бути виставлені на голосування Верховною Радою проекти законів, які тим чи іншим чином пов’язані із е-урядуванням та електронною демократією. До цього часу будуть збиратися пропозиції, напрацювання експертів та вивчатися практики зарубіжних країн, щоб потім ефективно втілити це все в Україні.