Однак розвитку освітніх цифрових технологій в Україні заважають застарілі правила та норми, якими керуються МОЗ і Санітарна служба. Допотопні санітарні правила передбачають обмеження щодо максимальної тривалості перегляду кінофільмів та телепрограм від 15 до 30 хвилин! І хоча онлайн-курси – це ні кінофільми, ні телепрограми, обмеження все одно поширюється й на них. Крім того санлікарі наполягають на скороченні уроків із застосуванням технічних засобів до 3–4 на тиждень для початкової школи і 4–6 для старшокласників. Коли весь світ живе в еру комп'ютерних та інформаційних технологій, наші школярі навчаються за стандартами минулого сторіччя. Мабуть, Новій українській школі потрібні й нові стандарти навчання? Поховати E-освіту може ще одна ініціатива Інституту громадського здоров’я, який вимагає, щоб мінімальна площа комп'ютерного класу на одного учня становила 4,5 кв. м. Тоді, якщо в класі 22 учні, площа кабінету має бути 100 кв. м. Таких умов немає в більшості шкіл, хіба що проводити уроки в актовому залі!
Ще одним бар'єром для інтернет-освіти стають вимоги Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України про комплексну систему захисту інформації. Це дуже дороге задоволення, яке поширюється не лише на персональні дані, а й на всю інформацію, яка є власністю держави. Тому для звичайних шкіл використання іноземних ресурсів, хмарних технологій стає практично неможливим.
Тобто перспективи впровадження E-learning в українські школи вельми туманні. Одна надія, що в Міністерстві освіти поставлять собі за мету вийти на європейський рівень навчання і подолають усі ці перешкоди, дадуть гриф електронним навчальним програмам і нададуть під них державне фінансування. Тому що якісну освіту сьогодні можна отримати тільки в тандемі традиційних і електронних підручників.