Якщо виходити з цивілізованих основ державного управління, неухильного виконання посадовими особами своїх функціональних обов’язків й норм службового діловодства, заява Луценка мала б бути зареєстрована в секретаріаті адміністрації Президента й подана йому для розгляду.
Далі Президент приймає рішення згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Тобто відповідно до наданих йому конституційних повноважень звертається до Верховної Ради України з пропозицією розглянути питання щодо звільнення Генерального прокурора за його власним бажанням.
Й тільки при відсутності згоди народних депутатів звільнити пана Луценка з посади, Президент повертає йому заяву з відповідним рішенням парламентарів.
Керівництву Верховної Ради варто також знати, що звільнення Генерального прокурора у зв’язку з поданням заяви за власним бажанням, і припинення його повноважень внаслідок висловлення йому недовіри це окремі процедури й передбачають застосування різних правових норм. Тому вищезазначені результати рейтингового голосування мають декоративну основу.
До правового нігілізму на державному рівні ми звикли. Лякає інше – які саме важливі завдання стоять перед Юрієм Віталійовичем? Повноваження Генерального прокурора України вичерпно визначені в законі, при цьому вони не складні у виконанні й не передбачають прийняття важливих рішень від імені держави.
Чи мова про політичну функцію?