Не так давно гуляла міська байка із реального життя, коли до Києва переїхав чоловік із Донбасу та незаконно протягнув кухонний газовий шланг через вікно багатоквартирного будинку, щоб заправляти власне авто. Про неї нещодавно у відеоматеріалі для Zik нагадали Брати Капранови. Цікаво, що у багатьох встановлених газових заправках справді не більше дозвільних документів, ніж у чолов'яги із столичної "історії".
Чим це може загрожувати звичайним мешканцям? Пожежонебезпечна конструкція п'ятої і найвищої категорії, імовірно, при правильному користуванні, нібито цілком безпечна. Проте, коли документи несправжні, або їх нема взагалі, будівництво провадять вночі, поки свідома громада спить, хто ж насправді дбає у такі моменти про безпеку?
Моя давня знайома із району Осокорків, наприклад, інколи тричі за ніч ганяла таких "будівників" під висотною багатоквартиркою. Вони заливали о третій ранку бетон, готуючи плацдарм для АГЗС. Дівчина щоразу викликала поліцію, та щойно правоохоронці від'їжджали з "місця зіткнення інтересів", як бетономішалка поверталась і знову бралась до справи. Притому, що всі документи на побудову - підробні.
А всього два роки тому під час вибуху на газовій заправці на Київщині, загинули 6 осіб, поранило ще 5. Дуже не хотілося б подібного лиха серед міста. Тим часом, у кожному районі Києва розташовується до десятка незаконних АГЗС. Небезпечно заправлятись, небезпечно жити поряд, власники подібного бізнесу не платять відповідні податки, не дбають про безпеку, оскільки ні перед ким не звітують.
Обурення громадян помітно росте, і навіть меру Києва вже не вдається ігнорувати проблему. Він намагається "відбиватись" від скарг демонтажем півсотні заправок та жаліється, що власники примудряються встановлювати демонтовані об'єкти повторно. Тобто, реальних важелів впливу на них немає, і це визнає навіть він.
Саме тому основне завдання нашої тимчасової комісії наразі - врегулювати взаємодію громади, влади і бізнесу. Щоб на цьому не гріли руки "нечисті на руку" підприємці, щоб водії отримували сервіс відповідного рівня, а населення відчувало себе у безпеці у власних оселях.