Хочеться цивілізації — веселих прогулянок вихідного дня, затишно посидіти за філіжанкою кави у чепурному кафе на Лядських воротах, куди недавно зносили вбитих.
Кортить швидко перегорнути трагічні сторінки і просто насолоджуватись життям? Забути про кров на асфальті, стерти кіптяву від покришок і відбитки чоловічих сліз? Забути все, що заважає усталеному, дореволюційному життю?
Хай сюди, на Майдан, повернуться дитячі усмішки, веселі генделики, фестивалі, концерти! А комунальники наведуть побутовий лад...
Агов, зупинімось! Стривайте! Стоп! Хіба може бажання комфорту, усіляких зручностей витісняти усе інше — соціальне, громадське, національне.
Чи невдоволені в курсі, що на Майдані крім підрозділів самооборони досі активно працюють понад пів сотні спільнот волонтерів. Для них Майдан — магніт, що притягує активних людей та генерує ідеї. Зокрема, майданівці є основою “Пошукової ініціативи” і десятків інших організацій.
Почасти ці люди втратили роботу, розлучилися, не контактують з ріднею, позбулися друзів. Бо віддавали всі сили й час Майдану. Що з ними?
Такого мозкового штурму в історії сучасної України ще не було. І ось давайте згорнемось і просто розійдемось по домівках? Залишимо місце пам'яті, скорботи, занехаємо джерело творчої енергії на розтерзання Мікі Маусів, політиканів і забудовників?
Кого врешті-решт більше, люмпенів чи громадян?
Афіни досягли золотої епохи демократії, завдяки широкій участі громади. Центром тодішнього суспільства була площа Агора куди зводились усі нитки політичного й культурного життя. Інтелектуальні дискусії, мистецькі акції — все було тут. А головне — публічна звітність політиків. Афіняни не шкодували авторитетів. Не раз перепадало їхньому улюбленцеві, знаменитому Періклу.
Намети, барикади — не суть Майдану, а лише тимчасовий інструмент. Вони, справді, не вічні. Важливіше досягнення — поява відважних, мозковитих людей. Але реальних змін вони доб'ються лише тоді, коли будуть в купі і матимуть змогу збиратися фізично.
У нас ще є неповторний шанс перетворити Майдан на сучасну українську Агору. Цей процес вже триває. Треба трохи терпіння, небайдужості й чітких пропозицій. Замість руйнівної критики.