На мою думку, єдиними посередниками у такому партнерстві можуть бути ефективні громадянські майданчики, що побудовані на основі актуальних проблем, що турбують ту чи іншу цільову групу громадян: лікарі, вчителі, шахтарі, підприємці, науковці. Один на один з владною машиною – програшний шлях у відстоюванні стратегічних та поточних інтересів людей. Тільки гарно організовані громадські об’єднання, що мають своїх адекватних лідерів та спікерів можуть захистити «своїх» перед «ними».
Наприклад, у Польщі та США в межах кожної адміністративно-територіальної одиниці зареєстровано та працюють сотні об’єднань громадян. Їх робота не зводиться до вуличного чи публіцистичного популізму – вони носії та генератори конкретних ідей розвитку території, захисту прав людини і таке інше. У нас - громадська організація може «животіти» тільки під час передвиборчої кампанії: через неї «пропускаються» тонни грошей та матеріальної допомоги аби «купити» потенційного виборця. Політики зловживають соціологією: громадські організації входять у трійку інститутів яким довіряє пересічний українець, у трійку разом з церквою та журналістами. Це практика наносить вбивчий удар по сучасним трендам у розвитку громадянського суспільства в Україні. Державі це зручно, адже її очільники зацікавлені у слухняності «геошок», інколи створених за їх вмотивованим передвиборчим рішенням. Урядовці, місцева влада і навіть Президент добре піаряться на фоні лідерів організацій і на їх зборах. Справді, картинка гарна і часом діє як снодійне для основи справжнього громадянського суспільства – простих людей.
В нашей стране не налажен механизм отношений между государством и общественными организациями. Общественных организаций у нас порядка 40 тыс, а в жизни страны участвуют лишь 10-15%. Эти отношения нужно развивать, и основой для этого может стать Всеукраинская общественная организация "Общественная палата Украины"
— Неля Ткачук, руководитель исполкома Общественной палаты Украины
На фоні падіння недовіри до партійних інститутів, така приватизація недержавного громадянського сектору з боку влади, може зіграти злий жарт із самою владою: люди замість об’єднання і цивілізованої боротьби за свої інтереси, - просто підуть на вулицю. Влада грається з вогнем замість того аби вибудувати системний механізм взаємодії із своїми громадянами. Недержавний сектор міг би стати гарним каталізатором реформ в найрізноманітніших галузях: від економіки до розвитку наукомістких технологій та фінансового ринку. Це благодатний грунт на якому можуть прорости цілі тенденції, конкурентні переваги; синергія від поєднання зусиль здоровою частини чиновництва та «ініціатив знизу» могла б закласти підвалини для низки проривів країни по усьому реформаторському фронту.
Міжнародна практика показує, що єдино можливим способом «завести» машину громадянського суспільства є перерозподіл певних функцій держаної координації, управління та контролю на користь об’єднань громадян. Хочете війну з корупцією – не створюєте фронт боротьби з нею за стінами кабміну – дайте громадам можливість моніторити та передавати необхідну інформацію та доробки з цієї теми безпосередньо гаранту боротьби з нею – Президенту. Бажаєте поліпшити ринок фінансових послуг, розвивати біржову торгівлю та фондовий сектор - дайте завдання фінансовим аналітикам, практикам, брокерам, менеджерам галузі. І так далі і тому подібне.
Але постає інше питання: за чий рахунок фахівці-активісти мають це робити? Наразі це робиться за кошти у хитрий спосіб вмотивованих громадських організацій. Є різні мотиви – від здорового патріотизму до намагання потрапити «ближче до тіла» якогось урядовця або депутата: стати своїм і… Рано чи пізно, якщо не зупинити існуючої практики, останні дискредитують інститут недержавного сектору і ми, на державному рівні, втратимо це явище як можливість просування реформ і єднання професіоналів. Тоді, друге-третє місце у рейтингу довіри стане двадцятим-тридцятим.
Вихід є. І цей вихід реалізується у один крок – запровадження державної системи грантів, формування чітких пріоритетів та нової політики в питаннях розвитку громадянського суспільства. КПД від того, що окремі функції-проекти буде виконувати група реальних професіоналів «знизу», а не «корупціонерів-чиновників «зверху» буде вражаючою. Це доводить досвід Грузії, Польщі, США і інших країн. Там «геошки» при ділі. Потім держава має впорядкувати створення та роботу громадських організацій: вирішити питання обліку членства, спростити реєстрацію, дати новий статус і можливості волонтерам та активістам. До того ж необхідно розвивати волонтерство як інститут – бо це справжня польова еліта країни… про це буде наступний блог.