Буквально це виглядало наступним чином: працівників не пускали до робочих місць, діяльність об’єднання була паралізована, після штурму працівниками прокуратури, контору підприємства було захоплено приватною охороною фірмою – партнером конкурента. Тоді Нафтохімекологія працювала – мала свої підряди, виробляла продукцію, платила зарплатню. Зараз – здає нульові звіти в податкову та приміщення в оренду дрібним комерсантам.
Його конкуренти почали стрімко процвітати – усі потенційні угоди перетекли у їх кишеню; на користь держави так і не було стягнуто десятки мільйонів гривень за порушення патентних прав державного підприємства і таке інше. Жінки зараз безробітні, бо у місті Лисичанськ, де відбувалися ці події, більше немає підприємств їх спеціальності. Воно взагалі було унікальним у «союзному масштабі».
Я гарно пам’ятаю той момент, коли ми зверталися до омбудсмена Карпачової, бо ці папери я підписував на третій день оголошеного голодування, добровільно прикутим наручниками до батареї у кабінеті керівника цього підприємства. Як громадський діяч, я намагався захистити інтереси та права простих жінок, моє голодування тривало більше двох тижнів… До речі воно було припинене, бо цим питанням зацікавилася сама Карпачова, що вселило нам надію на порятунок. Проте, все обмежилося лише декількома турботливими дзвінками її помічника.
Я переконаний – не вистачило політичної доцільності «копирсатися в правах» двадцяти безпомічних жіночок, не було достатнього резонансу у медіа, ці жінки «не вийшли» прізвищами – серед них не було Тимошенко, Луценка чи Януковича.
Омбудсмен – дуже серйозна фігура у системі органів державної влади. Він може безперешкодно потрапити до кабінету Президента, прем’єра, будь-якого міністра, має право законодавчої ініціативи, його запити носять важливий юридичний характер, він може апелювати до міжнародного співтовариства. Я переконаний, якщо б ми мали адекватного захисника прав людини, він зміг би зробити справжню революцію в темі захисту прав українських громадян. Громадянське суспільство програло цю позицію владі. Необхідність зібрання майдану для лобіювання свого омбудсмена було важливішим за податкові, трудові кодекси разом взяті. Права людини і законодавче й процесуальне забезпечення їх захисту – фундамент демократії.
Вибори, як весняне сонце оживляють совість і відповідальність політиків, по селам та містам ходять «кандидати-роздаваки», а ті, хто учора мав волати на увесь світ з приводу переслідування опозиціонерів і простих людей, роблять це сьогодні. Їх слова вільно конвертуються у депутатські мандати. Демонструвати фото Тимошенко, зайняти позицію і тримати її – звичайно не подвиг омбудсмена – це його святий обов’язок, право, яке довірене народом України. Несподівано почалися переслідування самої Карпачової, звичайно, опозиція зможе її відстояти, влада не оселить екс-захисника українців біля Юлії Володимирівни. Тут все зрозуміло.
Я хочу звернутися до колишнього омбудсмена з пропозицією стати європейським дипломатом Тимошенко та поїхати за кордон з просвітницькою місією. Переслідування владою та мужній вчинок з оприлюдненням фото побитої Юлі, приверне увагу громадянського суспільства Європи: відкриє парламентські та урядові кабінети, двері королівських палаців. Нам, щоб визволити Тимошенко з цього «концтабору», необхідний не тільки «футбольний бойкот», а перш за все загальногромадянський бойкот диктатури, спільний опір останньому антидемократичному режиму Європи.