Не можна й мріяти про економічне зростання в країні, доки держава не буде зацікавлена у здоров’ї своїх громадян, доки не буде створено ефективну систему профілактики захворювань, доки на це не буде переорієнтовано державні ресурси. Як наслідок, ігнорування цієї сфери приведе до не прогнозованих показників захворюваності та смертності населення, здоров’я нації й надалі погіршуватиметься (особливо це стосується малозабезпечених верств населення, частка яких у зв’язку з економічною нестабільністю збільшується), найстрашніше - ми ризикуємо втратити наступні покоління…
Останні данні моніторингу стану здоров’я населення України та стану медичної галузі, який проводився у двадцяти регіонах країни, виявив найболючіші точки в цій сфері: високу смертність, «провальну» вакцинацію дітей, низьку доступність медичної допомоги, несвоєчасну діагностику онкологічних захворювань, дефіцит медичних кадрів на селі тощо. Цей перелік можна продовжити. Але зараз хочу сказати не про проблеми, про які знає кожен українець, а про можливі шляхи їх системного вирішення.
За 24 роки незалежності України у нас ніхто не взяв на себе сміливості і відповідальності заявити, якою має бути національна система охорони здоров’я України.
Якщо говорити відверто, вітчизняна система охорони здоров’я сама була і є стримуючим фактором для будь-яких змін. Нереформована система управління на різних рівнях (у тому числі і нереформоване Міністерство охорони здоров’я) гальмує ініціативу. Лікарі залежні від відсталої системи прийняття рішень, а бюрократи середньої та вищої ланок, що тісно пов’язані круговою порукою й корупційними зв’язками в цій системі, почуваються, як риба у воді. На жаль, зарегульованість галузі охорони здоров’я з боку профільного Міністерства перешкоджає залученню інвестицій і грантів, не дає змоги повною мірою використовувати потенціал державно-приватного партнерства.
Для ефективних змін, в першу чергу, необхідна законодавча ініціатива Парламенту. Це доводить досвід кількох країн в сфері реформування системи охорони здоров'я (Польща, Болгарія, Румунія і Латвія), які отримали на початку 1990-х років у спадок схожий з Україною механізм системи охорони здоров'я. Якщо узагальнити їх досвід, то можна сказати, що найбільш оптимальним варіантом для таких країн стала система охорони здоров'я, створена на принципах обов'язкового медичного страхування з централізованим збором та розподілом фінансових коштів.
Перед нами сьогодні стоять життєво важливі питання в сфері медицини, як і в багатьох інших: чи стане цей рік роком фундаментальних змін або роком втрачених можливостей? Чи зможемо ми не упустити свій шанс і почати трансформацію української медицини, зробивши її європейською, сучасною і, найголовніше, орієнтованою на потреби пацієнтів? Чи зможемо зробити її доступною для всіх верств населення, відкрити ворота для інвестицій в систему, модернізувати, впровадити нові технології, змінити систему медичної освіти? Бути частиною Європи - це значить не тільки приймати європейські закони, треба стати частиною Європи, адже там здоров'я людини вважається основною цінністю.