Захисники законопроекту здебільшого наголошували на неприпустимості споживання культурних продуктів тих, хто відкрито чи приховано підтримує агресивні дії Росії. Противники ж ідеї вгледіли корупційні ризики від впровадження закону і вказали на його рейдерську сутність. Так чи інакше, важко остаточно розібратися, на чиїй стороні більше правди, а за ким – приховані корисливі наміри і, як стало модно казати, статус агента Кремля. В будь-якому випадку хочеться двома словами вказати на одну явну недолугість запропонованого документу – вимогу від російських артистів надавати письмове підтвердження свого негативного ставлення до політики Кремля щодо України. Річ у тім, що з такими правилами Україна позбудеться якраз тих нечисленних російських митців, які її підтримують і засуджують агресію путінського режиму. Адже ми, по суті, вимагаємо вироку для цих людей в Росії. От підпишуть вони офіційний документ, що Росія – це держава-терорист, а Путін – військовий злочинець, і кращих документальних підтверджень їх «антидержавної» діяльності, державної зради, екстремізму і т.д. російській владі просто не знайти. Таким кроком Україна виловлюватиме для Кремля п’яту колону. Зрештою, цей формалізм є зайвим і з огляду на те, що всі в Україні й так достеменно знають, хто з російських артистів за Путіна і Новоросію, а хто «друг хунти».
Читайте такжеУсловием гастролей российских артистов может стать осуждение оккупации Крыма
Наостанок додам, що останнім часом справді необхідні країні економічні, соціальні та управлінські ініціативи стають дедалі все менш популярними. Натомість зростає кількість проектів патріотичного (частіше – псевдопатріотичного) штибу, на яких значно простіше зробити піар і наростити політичний капітал. Це значно легше і прибутковіше з точки зору політичних дивідендів, але чи справді це те, чого країна потребує нині? Питання риторичне.