Одне зі стандартних визначень імперії, якими оперують історики та політологи, можна сформулювати так: центр, що руйнує зв’язки між своїми периферіями і замикає всі контакти між ними на собі. Можна зробити й невелику поправку. Імперський центр закриває для периферії будь-які незалежні контакти із зовнішнім світом. Контактувати з іншими можна тільки через метрополію, навіть якщо цей маршрут нагадуватиме поневіряння героя у пошуках щастя в поганому романі Коельйо. В кожному разі, тепер доводиться вчитися розмовляти наново. Це болісний процес, в якому невдач більше, ніж успіхів. Тому кожна спроба поставити розмову на відповідний рівень сприймається із відчуттям легкої ейфорії, і водночас – залишає неоднозначні враження, унаочнивши всі наші слабкості – політичну, інтелектуальну, моральну та інші – несть їм числа.
Маю на гадці Київський безпековий форум, який відбувся днями і став уже шостим у серії щорічних заходів, ініційованих фондом Open Ukraine. Зайве говорити: це один із найважливіших експертних форумів, що відбуваються в Україні, та ще й один із улюбленців української експертної тусовки.
Звичайно, Форум імпонує своїм масштабом: 450 учасників, понад 40 панелістів (майже всі з них – іноземці), бездоганна організація – кожен, хто бодай раз у житті організовував що-небудь, розуміє, яка за цим стоїть робота. Хоча, слід відзначити, Open Ukraine цілком слушно делегує логістично-організаційну частину заходу професіоналам із івент-компанії Arena CS. До технічних моментів претензій нема і не може бути – все гладко.
Але справжнє значення Форуму не в кількісних показниках, які самі по собі не є рекордними. В наших умовах, коли інфляція будь-яких критеріїв розмиває межу між автентичним і підробленим, важливо тримати планку на певному рівні, і важливо, що Форум намагається це робити.
Цього року дискусії заходу під загальною темою «Безпека у небезпечному світі» не просто уводили до європейського контексту, вони принесли його в Україну. Такі розмови могли б відбуватися в Афінах, Берліні або Лондоні – на жаль, тільки в Києві вони сприймаються як екзотика. Ще виразнішим цю присутність Європи зробило модерування Девіда Еадеса з Бі-Бі-Сі, що вів усі сесії Форуму. Його стримана й іронічна манера, вміння справді вести дискусію й блискуче формулювати ті питання, які справді треба поставити, робили спілкування осмисленим.
Над чим організаторам Форуму ще треба працювати – це над розширенням географії учасників. Серед доповідачів був один із батьків кенійської конституції Екуру Аукот, який зі своєї перспективи побачив паралелі між Східною Європою та Африкою. Чудово спостерігати цей відгук на не раз висловлені міркування експертів про посутню «африканськість» українського історично-психологічного досвіду. Але один представник the Rest проти численних West – це замало як на Форум навіть справді регіонального рівня, і тут ще добряче відгонить нашим провінціалізмом. Азія, Африка, Південна Америка – глобальний Південь повинен зрівноважити глобальну Північ і в Україні, так драматично завислій поміж світами.
Особисто для мене цьогорічний Форум мав кілька кульмінацій. Надзвичайно цікава секція, присвячена сланцевому газу, звичайно, не розставила усіх крапок над «і», але дала змогу почути як уже загалом відому позицію України з вуст міністра енергетики Юрія Бойка, так і дізнатися про досвід американців і поляків із перших рук – від посла Джона Теффта та заступника міністра довкілля Пьотра Возняка. Важливо було почути також офіційну позицію компаній, що працюють в Україні, та більш-менш незалежну оцінку європейських експертів Франка Умбаха і Ґжеґожа Пителя.
Звичайно, думка «еко-луддитів» на такого кшталту Форумі й не могла бути представлена. Та загальний підсумок можна звести до одного: сланцевий газ не є панацеєю, ще потребує не одного року, щоб розкрити свій потенціал, але за умов обережного і професійного поводження з технологією гарантує диверсифікацію енергетичного коктейлю й утворює цілий підсектор економіки з високими темпами зростання та великою кількістю нових робочих місць.
Надзвичайно гострою була і вступна панель, із спонтанними перепалками Росія – Грузія і Греція – Німеччина. Відзначу експертні дебати щодо ресурсів у майбутньому світі британця Оуена Ґріна та австралійця Джона Бонда і, звичайно, дискусію щодо потенційного лідерства Китаю із чудовим зауваженям Джеймса Шерра з Chatham House: «Ми багато говоримо про глобальні зміни у світі. Але хто знає, як упорається зі змінами Китай, коли вони прийдуть до нього додому?»
Звичайно, принаймні почасти такий глобальний порядок денний Форуму був продиктований заговореністю теми України і відсутністю виразних перспектив. Навіщо говорити про те, про що нема чого сказати? Ото хіба що модератор уперто допитувався міністра Бойка, обирає Україна все-таки Митний чи Європейський Союз. Але нехай навіть у такий силуваний спосіб, глобальні питання приходять до України, образно кажучи, сідають у залі готелю Fairmont на Подолі і починають говорити навіть не з нами – самі з собою; нам залишається тільки дивитися і вчитися.
Можливо, з часом на Київському безпековому форумі таки побільшає українських спікерів, яким справді буде що сказати, не переливаючи з пустого в порожнє за зразком майже всіх українських політиків (вони, слід сказати, були представлені на цьому Форумі дуже дозовано і, сказати б, у контексті).
Коли ми вповні опануємо мову сучасного світу – тільки тоді Україна по-справжньому буде в безпеці, незалежно від прізвища її президента та прізвищ президентів сусідніх держав.
