Олег Соснов, куратор:
Анна Ходькова та Крістіна Ярош створюють напрочуд сучасну та різноманітну графіку, при тому що вони працюють з класичним офортом. Вони створили Etchingroom 1 кілька років тому і з тих пір наполегливо лупають цю графічну скалу. Дівчата карбують свої пластини майже цілими днями, створюючи роботи з високим рівнем деталізації. Вони постійно продовжують свій мистецький пошук в жанрі друкованої графіки, а це досить вузька ніша. Кожна серія робіт це завжди крок уперед в їх творчому розвитку, а рівень їх мистецької свободи просто приголомшує. Як на мене, Анна та Крістіна є одними з найяскравіших представниць сучасного мистецтва в Україні.
Etchingroom1, пряма мова:
Аня Ходькова: Бути художником – не означає тільки вигадувати і малювати. Це кропітка щоденна праця та купа побутових турбот: привезти кілограми міді, відшліфувати станок, зробити ремонт в майстерні.
Перші гроші з продажу робіт ми заробили на приватній одноденній виставці. Частину з них ми тут же витратили на купівлю спільного офортного станку для майстерні. Цікаво, що недорогий станок ми знайшли лише в окупованому Луганську. Його нам привезли на кареті швидкої допомоги, доставка коштувала як станок.
Людей з моїх малюнків я бачу щодня. Мені просто запам’ятовуються емоції, і я їх відтворюю.
Я можу цілодобово малювати різноманітні портрети. Зараз мені цікавіше робити схематичні обличчя – крапка, крапка, рисочка, - ніж малювати реалістичні портрети. Схематичне обличчя також багато чого виражає.
Крістіна Ярош: Ми друкуємо за власним методом. Класичний офорт – це одна пластина з малюнком і підписом під ним. Ми ж використовуємо декілька пластин для створення одного зображення.
Аня: Ми готуємо пластини під конкретну серію, і в інших вже їх не використовуємо – нам це не цікаво. Христина з однієї серії може взяти свою частину пластин і надрукувати тільки один будинок чи поїзд, а я – тільки людей, щоб зробити з них натовп.
Крістіна: Коли робиш виставку, думаєш не над однією картинкою, а про те, як декілька робіт складаються в експозиції: що можна додати, що - прибрати.
Люди по-різному сприймають наші роботи. Ми не можемо на це впливати, тому не сильно переймаємося. Чомусь так виходить, що саме нам на виставках люди ставлять дивні питання. Одного разу в Арсеналі жінка підійшла до наших робіт та запитала: “Чиї вони?”. Я кажу: “Наші”. “А, я думала це якісь відомі художники”, – відповіла жіночка.
Аня: Найчастіше питання – “Чому роботи такі похмурі?”. Ми не вважаємо їх похмурими. “Чому в ваших роботах так багато смерті?”. Від життя помирають.
Дослідницьке інтерв’ю – Надія Кошман, розмовляла та записала Марія Фітцжеральд.