Історія питання
Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення існує у 45 країнах світу. В Україні доля запровадження відповідальності за такий злочин склалась вельми драматично – до цього моменту ми як держава фактично йшли з 2003 року.
Тоді була підписана, а згодом у 2006 році ратифікована парламентом Конвенція ООН проти корупції. Вона зобов’язує держав-учасниць розглянути визнання умисного незаконного збагачення посадових осіб злочином. Сам документ набув чинності у 2010-му.
Після Революції Гідності Україна взяла на себе зобов’язання привести норму про незаконне збагачення у відповідність до міжнародних рекомендацій, про що йшлося у Меморандумі з МВФ.
Працюючу конструкцію цієї норми парламентарі ухвалили у 2015 році і правоохоронні органи розпочали працювати. За цей час НАБУ відкрило понад 60 кримінальних проваджень за фактами імовірного незаконного збагачення високопосадовців. Серед найбільш резонансних були справи проти голови Держаудитслужби, Міністра інфраструктури, ряду депутатів тощо. Загальна сума статків, законність походження яких досліджували детективи НАБУ в цих справах, становить близько 500 мільйонів гривень.
Усвідомивши, що норма реально працює, а покарання може торкнутись і їх, частина народних депутатів поспішили оскаржити цей закон у Конституційному суді. В результаті у лютому 2019 року КСУ визнав окремі положення статті 368-2 кримінального кодексу неконституційними.
Всі справи за фактом незаконного збагачення, які розслідувались на той момент НАБУ та САП, були закриті. Порушники завдяки «своєчасному» рішенню КСУ уникнули відповідальності.
Відновлення справедливості
Новий парламент почав свою роботу із своєрідного ремонту антикорупційного законодавства. Тому і законопроект про повернення покарання за незаконне збагачення було внесено Президентом у Верховну Раду в перші ж дні роботи.
Сам Закон №1031 ми ухвалили 31 жовтня. «За» проголосували 259 народних депутатів. Таке рішення парламенту я вважаю не лише великою перемогою, але і відновленням справедливості перед суспільством, якому політики довго обіцяли запровадити покарання для чиновників за незаконно набуті активи, водночас робили все для того, щоб унеможливити його.
Відтепер незаконне збагачення для чиновників буде мати наслідком кримінальну та цивільну відповідальність.
Цивільна наставатиме для тих посадовців, у кого різниця між вартістю активів і законними доходами у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (близько 1,05 млн гривень).
Поріг для кримінальної відповідальності значно вищий. Вона наставатиме, якщо вартість активів посадової особи більше ніж на 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (близько 6,8 млн гривень) перевищує її законні доходи.
В такому разі передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, з позбавленням права обіймати певні посади на строк до 3 років. До прикладу, для народного депутата, який не може пояснити походження активів 6,8 млн гривень та більше, настання кримінальної відповідальності означатиме ще й автоматичне позбавлення мандату.
Самі активи, набуті незаконним шляхом, в обох випадках, можуть бути стягнуті на користь держави в рамках процедури цивільної конфіскації, яка відбуватиметься за рішенням суду.
Розслідуватимуть такі справи НАБУ та САП, а розглядатиме в судовому порядку Вищий антикорупційний суд за заявою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. То ж своїм рішенням парламент знов додав роботи антикорупційним органам.
Особисто я вважаю, що головна мета повернення покарання за незаконне збагачення – це відновити справедливість та повернути своєрідний борг суспільству. Завдання номер два – дати сигнал всім не чистим на руку посадовцям: якщо ваша мета на службі – особисте збагачення, вам точно варто змінити професію.
***
Під час розгляду законопроекту ми чули критику від деяких «депутатів з досвідом», які у попередні роки зробили все, аби унеможливити реальне притягнення корупціонерів до відповідальності за незаконне збагачення.
Ми хочемо, аби цей закон працював на практиці та почав виконувати свою функцію: очищення державної служби від посадовців, які використовують державний ресурс в особистих цілях. Аби державна служба для для таких людей перестала бути цікавою.
Багато представників експертного середовища не вірили, що нам вистачить для цього рішення політичної волі, але ми це зробили, і продовжимо в майбутньому послідовно виконувати взяті на себе зобов'язання в частині антикорупційної політики.
Бо наша мета – не боротьба з корупцією, а реальна перемога над нею.