Про замовників цього злочину і їхню відповідальність – окрема розмова. Тут сплелося багато політики і залаштункової таємної дипломатії. Усе це, помножене на особливості геополітичних стосунків у трикутнику Саудівська Аравія – Туреччина – США, дає привід передбачити, що в справі засудження справжніх винуватців і підданню їх політичній обструкції будуть великі торги.
Застосування таких методів роботи спецслужб змусило згадати подібні приклади як із давньої, так і новітньої історії. Найперше, пригадався випадок із викраденням чекістами у Парижі в 1930 році глави білогвардійського Російського загальновійськового союзу генерала Олександра Кутєпова. Його мали таємно доставити в СРСР для публічної розправи, як із непримиренним ідеологічним противником, але не розрахували з дозою ін’єкції морфію. У результаті цього прорахунку генерал помер від серцевого нападу.
В історії радянських спецслужб таких історій немало. У цьому ряду – викрадення у Франції генерала Євгена Міллера, наступника Кутєпова, убивство в Парижі колишнього нелегального резидента ОДПУ СРСР в Туреччині Георгія Агабекова, який відмовився повертатися на охоплену репресіями батьківщину, убивство чекістами з тієї самої причини своїх колег Ігнатія Рейса і Вальтера Кривицького, ліквідація в Мексиці Льва Троцького, у Нідерландах – Євгена Коновальця, у ФРН – Лева Ребета і Степана Бандери та багато інших. Когось намагалися викрасти і доправити до Радянського Союзу для показового суду і розстрілу, когось убивали одразу без суду і слідства.
Зрештою, в історії інших спецслужб подібних прикладів також набереться чимало. Найгучнішою, напевне, була операція ізраїльського «Моссаду» із викрадення на території Аргентини у 1960 році нацистського військового злочинця періоду Другої світової війни Адольфа Ейхмана. Водночас, попри всю протиправність цієї акції, її майже ніхто не засудив. Хіба що окрім Аргентини, яка звинуватила Ізраїль у грубому порушенні її суверенітету, та країн арабського Сходу. Всі інші із захопленням відгукувалися про винахідливість, сміливість і професіоналізм ізраїльських розвідників.
Ця операція стоїть осібно і на ній варто зупинитися детальніше.
Чому ж така разюча реакція громадськості на викрадення? Звісно, що кривавого ката Адольфа Ейхмана, відповідального за організацію геноциду європейського єврейства, не можна порівнювати з прогресивним журналістом Джамалем Хашоггі, який не боявся критикувати дії влади на своїй батьківщині – в Саудівській Аравії. Це абсолютно різні історії. Але причина не лише в тому, що один – «поганий хлопець», а інший – «хороший».
За великим рахунком, з «поганим хлопцем» Ейхманом агенти «Моссаду» могли не церемонитися і продемонструвати свою ненависть ще в процесі затримання. Адже більшість учасників операції або самі постраждали від нацистів під час війни, або мали загиблих родичів. Водночас всі вони були суворо попереджені, що Ейхмана слід доставити в Ізраїль живим і неушкодженим. Будь-які агресивні дії щодо нього заборонялися. Саме захоплення тривало якихось двадцять секунд. Затриманий не встиг отямитися, як був повалений на землю і зв’язаний.
Сама операція була настільки продумана і пропрацьована до дрібниць, що й досі слугує своєрідним навчальним посібником для викладачів оперативного мистецтва розвідки. Вона готувалася кілька місяців. Оперативники «Моссаду» прибували до Аргентини поодинці із різних країн у різний час. Проведення операції спеціально приурочили до офіційного візиту в Буенос-Айрес ізраїльської делегації на святкування 150-ї річниці незалежності Аргентини. Саме на літаку офіційної делегації планували вивезти Ейхмана, оскільки регулярного сполучення між країнами на той час не було.
В Буенос-Айресі співробітники «Моссаду» заздалегідь орендували кілька будинків і автомобілів та віллу у передмісті. Ніхто до ізраїльських офіційних представництв демонстративно не входив через парадні під’їзди. На завершальній стадії Ехмана під виглядом ізраїльського льотчика провели через прикордонний контроль. Під дією наркотиків він не міг протестувати. Водночас на випадок запитань про його дивний стан було заготовлене пояснення. У переддень вильоту ізраїльтяни імітували в Буенос-Айресі фіктивну автомобільну аварію за участю реального пілота літака і струсом мозку. На руках мали довідку з лікарні, що пацієнт може перенести політ під наглядом лікаря. Як усе було продумано! Усе це, зрештою, спрацювало.
Натомість дії саудівських спецслужб стали найгіршим прикладом непрофесійності. Про це красномовно висловився президент США Дональд Трамп, який зазначив на адресу викрадачів, що «у них була дуже погана оригінальна концепція, все було виконано погано, і прикриття було найгіршим в історії прикриттів». Ці слова президента зацитувала газета «The Hill».
Справді, дії викрадачів були прямолінійними, грубими, неконспіративними, непродуманими. Перевдягання агента під вигляд журналіста було розкрито одразу. Прибуття п’ятнадцяти осіб із Саудівської Аравії – так званої групи захоплення – і відвідання ними консульства у день викрадення не лишилося непоміченим. Усе було зафіксовано на вуличні камери відеостеження, тоді як у консульстві всі камери заздалегідь відключили. Ці та низка інших проколів красномовно свідчать про непрофесіоналізм.
Але все ж головне не те, як діяли співробітники спецслужб, а чому вони вчинили саме так, а не інакше, чиї накази виконували, чи понесуть винні у цій жахливій історії покарання і чи стане це уроком для спецслужб. І не лише саудівських. Крім цього, маємо ще один привід порозмірковувати про моральні принципи в аморальній політиці, і винести з цього необхідні уроки.