Селище маленьке, основні цікавинки знаходяться біля Каховського водосховища, де розташований Григоріє-Бизюків оборонний монастир, залишки палацового комплексу та просто красиві краєвиди. З побутових зручностей у селищі є два кафе і кілька магазинів, де немає можливості заплати карткою. Добиратися сюди бажано машиною. Є автобуси з Берислава, але там трохи складно. Також ходить автобус Херсон-Червоний Маяк, тільки який там розклад під час карантину, я не знаю.
Основна пам’ятка села - монастир, який заснували у 1781 році як Софронієву пустель. У 1803 році її перетворили у монастир. Він був одним з п’яти найбагатших монастирів Російської Імперії. За часів радянської влади монастир закрили, а церкву св. Григорія (1782 р.), Вознесенський собор (1894 р.) та дзвіницю (поч. ХХ ст.) зруйнували. До самого монастиря є дорога, і машину можна залишити прямо поруч з будівлею сільради. Але оскільки це ніде не вказано, я залишив машину в центрі села біля водокачки та пішов городами. Монастир зараз належить Московському патріархату.
Під храм виділено доволі велику територію (раніше взагалі було 32 гектари, якщо вірити православним історикам), де можна погуляти та насолодитися краєвидами Каховського моря. Водосховище було створено у 1958 році після будівництва греблі Каховської ГЕС. Дніпро протікав тут і раніше, тому вздовж берега є оборонні башні та стіна, яка будувалась для укріплення берегу, але виглядає як захисний мур.
На території, що належить храму, ще є братська трапезна, 1895-1902 р. Зведена в псевдоруському стилі, але лише південна частина якої зберегла свій декор.
Червоні зруйнували у 1937 році Вознесенський собор, який був збудований у 1894 р. та зводився 7 років. Від нього лишили лише чотири арки, три з яких донищили у 1960-х роках. На місці єдиної арки, яка збереглася, у 1972 році відкрили літній кінотеатр. Нині від собору збереглися цокольна частина й вівтарна арка.
Також тут є руїни Зимового собору 1895 року побудови. В радянські часи використовувався як сільський клуб, тому частково церковні розписи були втрачені.
Нагадаю, що до червоного перевороту на території монастиря було близько семидесяти капітальних будівель.
У мене склалося враження, що в Маяку зовсім немає молоді. За весь час, що я гуляв вулицями та городами, мені трапився тільки схожий на панотця мужичок та жіночка у віці. Вона розказала, що молодь у селищі є тільки через аграрний ліцей. А так, хто може, їде в Херсон в пошуках роботи. В Маяку її мало, хіба що сезонна на полях.
Місцеві генделі під час карантину не працювали, том у мені не довелося інспектувати місцевий колорит і кухню. Скуштувавши печиво з магазину, я поїхав собі далі.
