А ось з нафтопродуктами, на жаль, ситуація куди гірша. За даними Державної фіскальної служби, Україна в 2018 році імпортувала нафтопродуктів на 5,540 млрд дол., що на 31% більше, ніж у 2017 році, або на 3% більше, аніж у 2017 році в натуральному вираженні. Ситуація ускладнюється ще й тим, що такий імпорт відбувається переважно з Білорусі та Росії. Ризики, які несе в собі дана картина і пояснювати зайве. Тому очевидно, що просто ігнорувати вищенаведену статистику вкрай небезпечно для України.
Звісно ж, ідеальним варіантом для вирішення проблеми стало б будівництво потужного сучасного нафтопереробного комплексу з нуля, або на базі існуючих занепалих потужностей. Але, звичайно, таке будівництво – це рішення на перспективу, оскільки воно вимагає як значних матеріальних вливань, так і детального обґрунтування.
Натомість реальним варіантом для покращення ситуації, так би мовити, «на сьогодні» може бути додавання до пального певного відсотку біоетанолу вітчизняного виробництва.
У світі така практика досить поширена. До прикладу, у Швеції біопаливо вже успішно використовується і його частка у суміші становить аж 15%, у багатьох інших країнах Європи – від 4% до 10%, а у Бразилії – рекордні 28%.
Варто зазначити, що така ідея далеко не нова і для України. Ще у 2012 році було прийнято закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів», яким передбачався обов’язок у 2014-2015 роках додавати до бензинів не менш як 5% біоетанолу, а з 2016 року – не менш як 7%. Проте ці норми втратили чинність у 2015 році у зв’язку з прийняттям закону щодо дерегуляції бізнесу. Більше того, вони були неефективними, оскільки система обліку та контролю за дотриманням суб’єктами господарювання нових вимог не була створена, а відповідальність за їх невиконання була відсутня.
Ліквідувати ці недопрацювання взялася Верховна Рада України IX скликання. Наразі йде робота над актуалізацією біоетанольного питання.
28 лютого відбулася нарада під керівництвом голови Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Андрія Геруса з приводу напрацювання законопроекту, який би таки зобов’язав додавати до моторних палив певний відсоток біоетанолу, адже це дозволить:
• зменшити нашу енергозалежність від імпорту світлих нафтопродуктів пропорційно до того, яка квота буде встановлена для додавання до бензинів біоетанолу;
• «оживити» біоетанольну галузь шляхом завантаження наявних, але непрацюючих спиртових заводів та створити нові робочі місця в Україні. Сьогодні потужності українських спиртзаводів завантажені приблизно на 20%. Введення біоетанольних квот могло б докорінно змінити цю ситуацію, трансформувавши збиткові для держави спиртові підприємства у прибуткові;
• покращити екологічну ситуацію відповідно до вимог та стандартів ЄС, адже за оцінками експертів 5% біоетанолу у пальному дозволить зменшити шкідливі викиди на 2%-3%.
На перший погляд, питання досить просте і однозначне, адже неозброєним оком від запровадження біоетанольних квот помітні одні плюси. Проте дуже важливо прописати механізми, які зроблять потенційний закон дійсно ефективним та мінімізувати корупційні ризики. Зокрема дискусійними залишаються питання:
• Який відсоток біоетанолу у моторних паливах буде безпечним для автомобільних двигунів? Наразі всі учасники ринку сходяться на тому, аби погодити встановлення з 1 липня 2021 року квоти 5% для біоетанолу у бензинах. Щодо поетапного підвищення квот до 7-8% потрібен додатковий аналіз;
• Що краще в плані стимулювання – батіг (штрафи), чи все ж таки пряник (акцизні стимули)? В ході засідання комітету дійшли до висновку, що це мають бути все-таки штрафи;
• Хто матиме право змішувати бензини з біоетанолом так, аби не створити монополію і водночас мати можливість ефективного державного контролю? Найприйнятнішим наразі виглядає сценарій, коли таке право матимуть суб’єкти, що мають ліцензію на виробництво палива, а також ті, які мають ліцензію на гуртову торгівлю та зберігання палива, мають сертифіковану лабораторію або договір із сертифікованою лабораторією;
• Хто повинен здійснювати такий контроль? Станом на сьогодні розглядаються варіанти Держспоживслужби та/або Держекоінспекції.
Варто зазначити, що під час обговорення у Комітеті звучали різні точки зору, в тому числі й щодо наявного закордонного досвіду в даному контексті. Так, до прикладу, Нафтогазова асоціація зазначає, що в Німеччині аналогічні законодавчі ініціативи натикалися на певний спротив. А ось досвід, до прикладу, Бразилії виявився досить-таки позитивним.
Тому дуже важливо зважити всі «за» і «проти» та виробити дійсно компромісне рішення, яке б підійшло до українських реалій та не застрягло на папері, як це часто буває з непродуманими ініціативами.
Тож продовжу роботу над цим питанням. Впевнений, що невдовзі нам вдасться знайти «золоту середину», яка принесе користь державі.