Авторами документу стали лідери всіх фракцій коаліції - Бурбак Максим Юрійович, Тимошенко Юлія Володимирівна, Березюк Олег Романович, Луценко Юрій Віталійович та, відповідно до офіційного порталу ВР, Ляшко Олег Валерійович. Що вказує на солідарність лідерів партійних структур у бажанні мати одноосібну владу у власних партіях.
Законодавча «пастка» для неслухняних
Якщо в дитинстві дітей жахають бабайками, в підлітковому віці – відсутністю кишенькових грошей, у студентські роки – вигнанням з університету, то на успішних та амбіційних, які отримали право бути обраним, чекає випробування партійним диктатом.
Незважаючи на вік і заслуги перед вітчизною, кількість дипломів і написаних законопроектів, власні принципи та ідеологічну позицію, кожен народний обранець відтепер перебуватиме в позі. В позі повної залежності від настроїв, кількості рідні, фінансових справ, естетичних уподобань чи смаків того чи іншого лідера партії.
Відповідно до свіжого закону, «після оголошення результатів виборів кандидати в депутати можуть бути виключені із виборчого списку за рішенням з’їзду партїі...». Отже, якщо кандидат в депутати (обраний народний депутат) дозволяє собі вільний меседж для журналістів – його виганяють. Має «щасливе» місце в списку, за яким закінчується виборча квота, але за ним у списку перебувають «більш достойні» (більш фінансово спроможні, родинно кровні або молоді й красиві…) - виганяють.
Ще один нюанс - «дія цього Закону поширюється на виборчі списки кандидатів у народні депутати України від політичних партій, які були суб’єктами виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року». Тобто, дія документа вводиться заднім числом, і після підписання закону Президентом партійні лідери зможуть відчути увесь смак перемоги.
Механізм усунення неугодних
В Україні даний закон – це не просто юридичний нонсенс.
По-перше, закон цілеспрямовано нівелює думку виборця і його право вибору. Якщо я голосую за громадського діяча, відомого своїми антикорупційними поглядами чи бойового командира, знаного своїм героїзмом, то хочу в Раді бачити саме їх під партійним брендом політичної сили. Закон же передбачає заміну одних кандидатів на інших. Виходить, що віддавши голос за свого кандидата, в сесійній залі можна буде побачити зовсім інших людей. Без антикорупційних поглядів, з «жвавими» біографіями замість бойових дій.
По-друге, один абзац законодавчої ініціативи ( обсяг законопроекту №3700 - один абзац) виписаний настільки хитромудро, що зрозуміти яка частина виборчого партійного списку зазнаватиме лідерських ротацій, не є можливим.
«Перелік та черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначені партією, не можуть бути змінені після подання документів реєстрації Центральною виборчою комісією до оголошення результатів виборів. Після оголошення результатів виборів кандадати в депутати можуть бути виключені із виборчого списку за рішенням з’їзду партії». Виключатимуть тих, хто залишився поза межами прохідної частини чи навіть серед тих, хто пройшов? П’ятірку теж змінюватимуть?
По-третє, Конституція України передбачає, що «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи» (ст..58). Виходить, що майже 300 нардепів проголосували законопроект, який прямо суперечить Конституції в частині поширення дії закону про «партійну диктатуру» відносно обраних у 2014р. депутатів Верховної Ради.
По-четверте, партійні лідери, автори закону про «партійну диктатуру», виявилися зухвалішими ніж їх «попередники». Як це не дивно звучить, але наділити себе правом ревізії результатів народного волевиявлення, не додумався навіть Янукович.
По-п’яте, «партійна диктатура» створює умови для розвитку партійних політичних проектів, а не ідеологічних партій. Симбіоз лідера партійного бренду зі спонсорами, в оточенні найближчого кола обраних, гальмує розвиток потужних демократичних політичних партій, прозорість і чесність виборчого процесу.
По-шосте, «партійна диктатура» очевидний нонсенс для європейських демократичних країн. «Гратися» з результатами виборів там нікому не дозволено.
Партійна дисципліна - це мистецтво
Розвинений парламентаризм передбачає, що партійна дисципліна - це мистецтво. Лідер, здатний організувати голосування депутатів з самостійною позицією і персональними зв'язками з виборцями, накопичує колосальний політичний досвід, який потім може бути використаний на будь-якій адміністративній посаді і на будь-яких виборах.
Так, можливість змінювати неслухняних депутатів на слухняних дозволяє керівництву партій і фракцій спати спокійно, вкладати силу й гроші в «слухняного» спікера. Але що отримує сама партія, парламент, виборець, держава?
Партійна дисципліна – засіб проти «тушок». Але такий диктат вкрай негативно позначається на якості роботи парламенту, адже наявність незалежних точок зору народних обранців продукує конкуренцію законодавчих ініціатив, неупереджену роботу профільних комітетів і ТСК. Незалежно мислячі політики – запорука знаного партійного бренду, тих суперечок, в яких народжується істина.
Якщо під прапорами тієї чи іншої партії об'єднуються лише «потрібні люди», електорат не має шансів побачити виконання виборчих програм. Адже головне завдання слухняних депутатів - виконання волі парткерівництва.
Крім того, не слід забувати, що право обирати народних депутатів належить виключно громадянам України. Ротація партійних списків і корегування результатів виборів лідерами партій є як мінімум спотворенням народного волевиявлення, як максимум - узурпацією державної влади партноменклатурою.