“Втрачений голос. Чи довічна ця німота?” - так називається звіт, який підготували Українська Гельсінська спілка з прав людини та Громадянська мережа ОПОРА. Аналітик Центру документування УГСПЛ Сергій Мовчан розповів, що дослідники проаналізували позачергові вибори Президента України та Верховної Ради у 2014 році, та місцеві вибори у 2015 році на території Донецької та Луганської областей. В ході цього було виявлено багато порушень безпеки осіб, які брали участь у цих виборах.
Ось типова історія із колекції Центру документування УГСПЛ: “Одного чоловіка ми забирали з комендатури (колишній райвиконком), він був секретарем виборчої комісії, коли обирали Президента України. У кінці травня його заарештували і били, доки він не віддав печатку виборчої комісії. На його прохання я привозив потім печатку і ключі від сейфа. Нам повернули цього чоловіка, дуже побитого”.
9 травня 2014 року у Краматорську до приміщення окружної виборчої комісії №48 зайшли двоє невідомих у масках та камуфляжній формі зі зброєю. Вони захопили голову виборчої комісії і вивезли в невідомому напрямку. Через шість днів до приміщення ОВК №54 у Торезі, увірвалися п’ятеро агресивно налаштованих осіб у балаклавах. Нападники представилися силою так званої “ДНР”. Вони змусили чотирьох працівників комісії залишити приміщення, після чого опечатали його та забрали ключі від сейфа, в якому зберігалася документація та печатка ОВК №54. Таких історій спостерігалося дуже багато: можна казати про сотні. Досвід свідчить про те, що правоохоронці під час цих дій або нічого не робили, або навіть самі вчиняли злочини, допомагаючи сепаратистам.
Аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Клюжев повідомив, що значна кількість злочинів, пов’язаних із перешкоджанням виборам, досі не покарана - навіть ті, які відбулися на підконтрольній території. “Покарання - це не питання помсти або ж державної політики, це - питання справедливості, - зауважив він, - адже ці силові акції супроводжувалися замахом на життя і здоров’я членів виборчих комісій”.
Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко сказав, що звіт продемонстрував дискримінацію з боку українських чиновників, адже вони казали про те, що переселенці, які виїхали з непідконтрольних та окупованих територій не можуть брати участь у виборах на контрольованих територіях через те, що вони не зареєструвалися належним чином. Також це стосується тих громадян, які мешкають біля самої зони конфлікту.
Під час моніторингових поїздок, які здійснювали учасники міжнародних груп, вдалося помітити цікаву тенденцію. Наприклад, міська влада селища Золоте заблокувала свою роботу, щоб не проводити вибори. Але разом із цим не можна було вирішувати також і інші важливі для місцевої громади питання: наприклад, керування комунальною власністю і таке інше. Мер Золотого симпатизував сепаратистам, а переобрати його було неможливо через те, що на цій території неможливо було влаштувати вибори: це селище навіть виключили зі списку тих, де мали відбуватися вибори. “Ми можемо говорити про повернення населення до України через залучення до політичного механізму виборів, - сказав Олександр Павліченко, - Люди повинні обирати тих, кому вони довіряють, а не тих, хто приїхав для виконання своїх функціональних обов’язків, як у випадку військово-цивільних адміністрацій”.
Координаторка політичних та виборчих програм Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська розповіла про те, що вона сама є внутрішньо-переміщеною особою і вже довгий час не можу зареєструватися для участі у виборах. Вона виокремила три проблемних точки, які відображені у звіті:
1) Неможливість проведення виборів на окупованих територіях, а також відсутність будь-яких перспектив у цьому питанні.
2) Реалізація політичних прав ВПО наразі є утрудненою. Вони мають можливість отримати право голосу, але після проведення певної процедури: тимчасову зміну місця голосування без зміни виборчої адреси. Під час минулої виборчої кампанії лише близько 120 тисяч виборців звернулися до органів влади для проведення такої процедури.
3) Виборчі права ВПО на місцевих виборах не забезпечені.
Наразі зі 198 виборчих округів 27 знаходяться на території, непідконтрольній Україні. “Непроведення виборів у так званій “сірій зоні” конфлікту було політичним рішенням, - сказала Ольга Айвазовська, - Так вирішили військово-цивільні адміністрації, і ні ЦВК, ні Верховна Рада на це не погоджувалися”.
На думку Олександра Клюжева, рішення щодо того, чи варто проводити вибори у тих чи інших громадах, має приймати не місцева влада, а виключно Центральна виборча комісія. Він сказав, що імперативна прив’язка виборчої адреси в Україні до зареєстрованого місця проживання, особливо на місцевих виборах, фактично унеможливлюють для більшості ВПО участь у місцевих виборах. І це є непрямою дискримінацією.
Для того, щоб вирішити ці проблеми, громадські організації розробили законопроект № 6240 “Про забезпечення доступу до виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян”. Він має врегулювати питання участі ВПО на місцевих виборах у населених пунктах/громадах за новим місцем фактичного проживання. Якщо цей законопроект приймуть, то кожен громадянин зможе змінити свою виборчу адресу за чіткою та зрозумілою процедурою, а також повернути собі й стару виборчу адресу.