Власне, на Майдані дійсно загинули біля 20 правоохоронців. І оскільки право на повстання так і не було закріплено в українській Конституції, то збройний опір негідній владі вважається злочином, а злочини прийнято карати. От тільки тут держава Україна демонструє достатньо вибірковий підхід, адже за чотири роки не поставлено крапку у справі, що стосується вбивств учасників Євромайдану. Що ж стосується повідомлення від Донського, то, звісно, дуже хотілося б дізнатися, про які «певні групи» та «певних осіб» йде мова. Для побудови версій ще зарано, але те, що у фігуранти справи можуть потрапити невгодні владі персони – теоретично не виключено. Проте зараз важливішим є те, як все-таки просувається справа з розстрілами на Майдані?
А просувається вона так: наразі аж одна людина сидить за гратами по цій справі. Як каже начальник Департаменту спец розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк, на сьогодні за результатами розслідування і розгляду винесено 50 вироків, але тільки дві особи отримали реальну міру покарання, з них одна відбуває покарання; 412 особам повідомлено про підозру, обвинувальні акти стосовно 258 осіб перебувають в суді.
Він же додає: в середньому кожна справа понад два роки перебуває у суді. «І не видно з розвитку судового процесу, коли він завершиться вироком. Практично кожного тижня у нас чи повідомляється про підозри, чи завершується розслідування, чи направляються обвинувальні акти до суду. Процес встановлення істини триває», – говорить Горбатюк.
Ці слова Горбатюка не слід розуміти ані як пафос, ані як словесну патоку. Можу припустити, що певний сарказм в фразі щодо «встановлення істини» присутній. Адже сам Горбатюк додає: законодавці роблять все можливе, аби заблокувати цей процес надовго. Найяскравіший тому доказ – епопея з Державним бюро розслідувань, котре перетворилося на юридичний «довгобуд».
Зайве нагадувати, що з 20 листопада минулого року прокуратура втратила функцію слідства. За перехідними положеннями КПК, частина майданівських справ мала перейти до Національного антикорупційного бюро, інша – до Державного бюро розслідувань. Але ДБР поки не функціонує зовсім, а НАБУ просто неспроможне впоратись зі «спадком Генпрокуратури». У цьому «бермудському трикутнику» (між ГПУ, НАБУ та ДБР) й зависають справи Майдану, й Горбатюк знає про це так добре, як ніхто інший.
Ще минулого року він попереджав, що вже «з 21 листопада убивства на Майдані розслідувати буде нікому». Єдиний реальний вихід полягав би у внесенні змін до перехідних положень КПК в частині пролонгації повноважень прокуратури щодо розслідування справ, підслідних НАБУ і ДБР на період, поки ДБР не буде створено. З такою пропозицією наприкінці минулого року виступила адвокат Небесної Сотні Євгенія Закревська.
Проте нічого подібного законотворці не зробили. Відтак ДБР й досі «на стадії запуску», вбивства на Майдані не розслідуються, зате новопризначений директор Бюро Роман Труба вже став фігурантом скандалу, де його звинувачують у політичній заангажованості.
Але й це все – ще півбіди. Друга половина проблеми – у так званій «поправці Лозового», котра має вступити в силу з 15 березня цього року. Як відомо, цією поправкою до Кримінально-процесуального кодексу нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування. Чому це було зроблено – історія окрема, і мова не про неї. Факт той, що «поправка Лозового» закриває усі епізоди, де зловмисник не встановлений протягом року. Під «амністію» від Лозового потрапляють і справи Майдану – адже вони тягнуться довше, аніж це передбачено поправкою.
Ще один нюанс, про який говорить той таки Горбатюк, – це практика заочного засудження, котра здатна обнулити всі старання прокуратури по справах Майдану, що були продемонстровані до цього часу. Заочне засудження – новація, прийнята завдяки такому самому поспіху і такій саме нечесній грі у парламенті, як і «поправка Лозового». Норма ця знадобилася для того, аби дати можливість генпрокурору Луценку відзвітувати про передачу справи Януковича до суду.
Але торкається заочне засудження не лише екс-президента, а й тих «беркутівців», котрі так само, як і Янукович, втекли до Росії. Ця процедура, наголошують фахівців, викликає велику кількість нарікань з точки зору відповідності міжнародним конвенціям і практиці Європейського суду. Конкретно це означатиме, що у підсумку фігурант справи може добитися скасування вироку міжнародним судом. Щоб цього не сталося, необхідно терміново вносити зміни до закону. Але й це чомусь не відбувається.
Якщо підсумувати весь той шлях, котрий пройшло слідство у справах Майдану за останні чотири роки, то він аж ніяк не є поступом уперед. Він не є навіть тупцюванням на місці. Це цілком очевидний відкат назад, до 2014-го – коли злочини були щойно скоєні і ще ніким не розслідувані. З цієї точки зору створення ДБР, «поправка Лозового» та практика заочного засудження не лише не наблизили правоохоронні органи до мети, а тільки загальмували їхнє просування.
На тему, чому так сталося і хто зацікавлений у подібному стані речей, можна міркувати безкінечно довго. Лише сенс у подібних міркуваннях доволі сумнівний. Можливо, через дурість або через бажання заробити «швидкі» бали на піарі довкола розстрілу Майдану, а, можливо, й через свідоме бажання захистити вбивць можновладці загнали ситуацію у глухий кут.
Що буде далі? Скоріше за все, нічого суттєвого. Досвід списання в архів резонансних справ в української влади вже є. Вона, можна сказати, всотала цей досвід з «молоком Кучми», який першим почав «ігнорити» вимоги громадськості щодо розслідування злочинів, які сколихнули країну. Спадкова байдужість Банкової перемеле будь-яке чию кров. Хіба що в ім’я виборів кількість тих, хто відбуває покарання, зросте з однієї одиниці до двох чи кількох – треба ж щось кинути й електорату також…