Що не так зі «страховою медициною»?
Давайте одразу домовимося — не існує терміну «страхова медицина». Це абсолютно некоректне словосполучення як з лінгвістичної точки зору, так і за суттю. Заради цікавості, спробуйте застосувати прикметник «страховий(-а)» до будь-якої іншої сфери, де діє страхування. Авжеж, виходить нісенітниця.
Забуваємо про страхову медицину і вживаємо правильний термін — медичне страхування. Медичне страхування може бути загальнообов’язковим або добровільним, державним або приватним. У страхуванні, як у будь-якому методі фінансування, важливо, як гроші збираються та як далі розподіляються.
Тож перша різниця полягає в тому, як збиратимемо кошти на оплату медичних послуг і ліків. У класичному варіанті — у фонд збираються певні внески (страхові платежі). Далі починаються варіації: відсоток чи фіксована сума страхового платежу; сплачуєте раз на рік чи щомісяця; платить працівник чи роботодавець; державний фонд чи приватна страхова компанія і так далі.
Ідемо далі. Не менш важливі питання: які саме медичні послуги і ліки покриє медична страховка, коли настає страховий випадок і вам потрібна медична допомога; які умови отримання медичної допомоги, чи потрібно доплачувати; як відбувається оплата за надану допомогу, якщо страховка її не покриває.
Приватний страховий поліс
Просто зараз в Україні можна скористатися класичним видом медичного страхування — купити добровільну приватну медичну страховку. Шість років тому мій роботодавець забезпечував працівників такою страховкою.
Що було перевагою:
- єдина точка першого контакту і чіткий алгоритм дій: телефонуєш в асістанс, озвучуєш проблему, отримуєш запис;
- попередній запис, економія часу на черги;
- в пакеті — послуги приватних клінік, які зазвичай мають кращі умови, ніж комунальні;
- покриття витрат на ліки за рецептом та процедури.
Виглядає непогано. Але буду чесною і пригадаю недоліки:
- Часто дата візиту до лікаря була не в найближчі дні, не завжди — у справді зручний час.
- Хоча консультант асістансу й намагається обрати оптимальне рішення, але траплялося, що помилялися з вибором потрібного спеціаліста – і доводилося повторювати весь процес запису.
- Величезний перелік обмежень: хронічні захворювання не лікуємо, випадки дорогого лікування не входять, працюємо лише з такими клініками, дозволено лише ось такі ліки та процедури (їх міститиме будь-який договір про страхування). Це спонукає як клієнтів, так і лікарів хитрувати.
Давайте введемо податок. Чи… ні?
Поза тим, в Україні доволі багато людей вірять, що нас врятує класичне загальнодержавне медичне страхування. Причому, водночас захистить пацієнтів від витрат на лікування, дивовижним чином підвищить зарплати медикам і наповнить лікарні сучасним обладнанням.
Мені важко пояснити, на чому ґрунтується ця віра. Багато країн з чудовим рівнем медицини насправді не використовують медичне страхування (принаймні так, як його розуміють українці).
Та уявімо, що запроваджуємо омріяну страховку. Але хтось має сплатити страховий внесок — роботодавець чи працівник? Або розділимо по рівну? Скільки особисто ви готові віддати державі з вашої зарплати на додаток до того, що вже сплачуєте? Нагадаю, єдиний соціальний внесок, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір зараз з'їдають 41,5% вашої зарплати. Давайте поглянемо, скільки становить страховий платіж в країнах, що мають окремий податок на охорону здоров’я. У Польщі - 12%, у Німеччині - 16%, у Франції - 14% (і до того пацієнти обов’язково офіційно доплачують при зверненні за медичними послугами). Тобто сьогодні ми ввели медичне страхування, а завтра ви сплатили не 41,5% із зарплати, а 50%, або навіть 55%. Не колись тоді «коли вже буде медицина, як у … (оберіть країну, яка вам найбільше подобається)», а вже зараз.
От тільки чи бюджет на медицину, отриманий з цих податків, буде більшим за той, який ми маємо сьогодні із загальних податків? Звісно, варто рахувати окремо для кожного року, але оцінки економістів переважно сходяться на тому, що насправді зібраний через такі податки бюджет виявиться … меншим. Бо забагато ще проблем в економіці країни. А значить про вищі зарплати медикам чи краще обладнання можна забути.
Та виникає ще кілька питань: а як бути ФОПам? А безробітним? А тим, хто лише частину зарплати отримує офіційно? А як лікуватимуться ті, хто отримує зарплати «в конверті»? А пенсіонери й діти? Хто заплатить за них усіх? До речі, саме ці категорії пацієнтів частіше хворіють і отримують найбільше медичних послуг.
Можемо збільшити податок. Або дофінансувати величезну діру у медичному бюджеті із загального бюджету (що насправді і роблять згадані Франція і Німеччина)? Можна, звісно, за-лишити тих, хто не може придбати страховку, без допомоги. Непрості рішення.
То що ж виходить, омріяна «страхова медицина» нас не врятує?
Яка система впроваджується в Україні
У 2017 році, коли Верховна Рада проголосувала за Закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування», в Україні почалося поетапне запровадження нової моделі фінансування медичної допомоги. Давайте поглянемо на неї за аналогією зі страховкою.
Ваша перша точка контакту в системі - це ваш сімейний лікар, терапевт чи педіатр. Людина, з якою ви можете побудувати довірливі стосунки. Сімейний лікар знає особливості вашого здоров’я, скерує вас до потрібного спеціаліста та прослідкує за результатами лікування, вчасно нагадає про профілактичний огляд або щеплення за календарем. А також - зможе коротко проконсультувати дистанційно, по телефону виписати повторний рецепт на ліки від хронічних захворювань.
Ваш страховий поліс - це ваша декларація. Так ви засвідчуєте свій вибір сімейного лікаря. І це документ, який підтверджує ваші права, а не міфічна для багатьох пластикова картка, яка фактично потрібна тільки для порядкового номеру в базі страхової компанії.
Попередній запис - вже доступний у сімейного лікаря по телефону чи онлайн. Звісно, не всі пацієнти ще притримуються правила попереднього запису, не всі амбулаторії навчилися вправно управляти цим інструментом, щоби залишати «віконця» для невідкладних випадків. Проте цивілізаційний зсув уже відбувся і триватиме далі.
Безоплатні ліки від поширених хронічних захворювань вже можна отримати за електронним рецептом. Так, перелік хронічних захворювань ще досі обмежений. Але він буде поступово розширюватися. А значить більше ліків оплатить за пацієнта держава з його податків.
До речі, в більшості сімейних лікарів і медсестер вже суттєво зросла зарплата. А ще - багато закладів сімейної медицини вже можуть похизуватися умовами та сервісом для пацієнтів не гіршими, ніж у приватному секторі. Сподіваюся, що так само за пару років кращі умови будуть і в лікарнях, які тільки у квітні 2020 року почали свою роботу в новій моделі фінансування.
Що входить у ваш страховий поліс, який в Україні відтепер називають програмою медичних гарантій? Послуги вашого сімейного лікаря і повністю або частково безоплатні ліки за програмою «Доступні ліки», «швидка» допомога, консультації вузькопрофільних спеціалістів та діагностика, лікування в стаціонарі, паліативна допомога, реабілітація. Планові послуги до-ступні безоплатно за направленням вашого сімейного лікаря; екстрені - без направлення. І так, до цього полісу включені хронічні захворювання, інфекційні захворювання та складні операції, які стандартно виключають з «класичних» страховок. І цей поліс покриває кожного, незалежно від віку, соціального статусу і працездатності.
Як держава це організовує, як збирає на це кошти? Із загальних податків, які, наприклад, сплачує кожен з нас, купуючи щось в магазині, частина грошей щороку виділяється на про-граму медичних гарантій. Гроші на програму медичних гарантій отримує Національна служба здоров’я України (НСЗУ), яка є аналогом страхового фонду. До речі, бюджет програми медичних гарантій у 2020 році більший, аніж було виділено на медицину в 2019 році. Національна служба здоров’я України укладає прямі договори з медичним закладами та сплачує їм за надану вам медичну допомогу.
І ледь не забула: насправді, в Україні вже запрацював один із різновидів загально-обов’язкового соціального медичного страхування. Просто він маловідомий поза вузьким колом експертів, які послуговуються міжнародними джерелами. Адже, як ми побачили, важливо не лише те, як гроші збираються, а й що з ними далі відбувається.