Та термін «ворог народу» не належить до ексклюзивного винаходу революційних французів. Задовго до них цей вираз став надбанням римського права. Особа, яка підпадала під це визначення мала бути знищеною.
На території колишньої російської імперії термін «вороги народу» ввів «вождь світового пролетаріату», ідейний натхненник та організатор перших концтаборів у радянській Росії Владімір Лєнін. Його соратник і продовжувач справи Йосип Сталін закріпив цей постулат в Конституції СРСР 1936 року і він слугував для офіційної легалізації більшовицького терору проти власного народу, тобто народів СРСР, що були в його складі цієї більшовицької імперії.
Хоча якщо згадати історію Московії, то терор і пошук «ворогів народу» в різних іпостасях завжди супроводжував трансформацію цього державно-терористичного утворення. Короткий демократичний період в існуванні Росії на початку 90-х років минулого століття, після розпаду СРСР, спочатку виглядав як реальне оновлення країни. Та за певний час все повернулося «на круги своя». Нинішній етап існування режиму Кремля в сучасному його стані підтверджує історичність і незмінність базових його станів, зокрема пошуку чергових ворогів.
На зовнішньому «фронті» з цим все стабільно. Змінюється пріоритетність та залишається сталим перелік ворогів – від дальніх на кшталт американців до ближніх: естонців, литовців, грузин, українців тощо.
Та пошук ворогів діючим політичним режимом триває і в середині новітньої імперії, яка все більше набуває рис терористичного утворення з державними ознаками, за сутністю – кліки, яка узурпувала владу в РФ. В 90-х роках роль головного ворога кремлівського режиму відводилася волелюбному чеченському народу. Не перший раз Кремль направив до республіки війська для знищення мирного населення, яке заявило про своє право на незалежність і державний суверенітет, що формально заявлявся ще в СРСР і при його розпаді мав би бути реалізованим. Згодом «набір» внутрішніх ворогів трансформувався у більш розпливчастий стан – національні ознаки змінилися на громадянські – до цієї категорії стали зараховувати окремих журналістів, активістів, політиків, лідерів суспільної думки тощо.
В 2014 році, під час ганебного акту визнання анексії Криму в так званій держдумі РФ Владімір Путін застосував термін «націонал-зрадники». Після цього були навіть запущені спеціальні списки цих націонал-зрадників, у який увійшли чимало опозиційних та незалежних ЗМІ.
Та державна репресивна машина нинішнього політичного режиму Московії не може довго простоювати без діла, бо ж заржавіє тоді весь «організм».
Нещодавно в РФ запрацював закон про визнання зарубіжних ЗМІ «іноземними агентами». До переліку «ворогів» потрапили, зокрема «Голос Америки», «Радіо Свобода», «Крим Реалії» тощо. Однак цього путінцям видалося замало. Тому верхня палата держдуми Росії поспішила схвалити черговий законопроект. Цього разу пропонується вважати «іноземними агентами» всіх тих громадян, хто поширює матеріали ЗМІ-іноагентів або бере участь у створенні таких матеріалів. Тобто всі працівники таких ЗМІ, громадяни РФ стають іноземними агентами і підпадають під відповідні правові обмеження.
Під цю категорію підпадають громадяни, які розповсюджують тексти чи відео «необмеженому колу осіб», а також отримують гроші чи майно від іноземних чи російських компаній, яким іноземці перераховують кошти. Відтак до переліку можуть потрапити не тільки відеоблогери, що мають продажі в Ютубі, а й пересічні користувачі соцмереж, які займаються продажею речей в інтернеті чи здають іноземцям квартири. А російські юристи взагалі припускають, що в цю категорію можуть попасти пересічні користувачі соціальних мереж, тобто новими «ворогами народу» стане переважна більшість … громадян РФ.
В ХХ столітті заганяння народів тодішнього СРСР в єдиний соціалістичний концтабір, для чого був зведена умовна залізна завіса довкола кордонів країни, мало відносний ефект лише при постійному закручуванні «вентиля» демократії. Та ця дія неможлива до безкінечності. Історія Радянського Союзу, який проіснував менше життя пересічної людини, доводить безрезультативність таких кроків з боку кривавого червоного режиму більшовиків.
Намагання Кремля черговий раз затиснути власні народи псевдофедерації в технологічно-цифровий концтабір тим паче приречені на провал. Сучасний світ змінився настільки, що роль держави давно перестала бути панівною, навіть за рахунок репресивного апарату. Це ще не до кінця усвідомили окремі диктаторські режими, однак життя їх і не питатиме про дозвіл на свободу.
Ілон Маск активно працює над створенням вільного Інтернету, для чого запускає серію космічних супутників. Ідея вільного Інтернету обговорювалася на берлінському форумі з управління інтернетом. Міністр економіки і енергетики ФРН Петер Альтмайєр виступив з ініціативою зробити вільний доступ до Інтернету безумовним фундаментальним правом людини на всій планеті. Очевидно, що таке право вже незабаром буде реалізоване у світі. А це дасть шалений поштовх до розвитку і світової економіки, і суспільно-державних відносин в напрямі демократії та гуманізму. Наразі така повсюдна перспектива лише набуває рис державно-управлінської реальності.
Та путінський режим намагається загальмувати рух своїх співгромадян до демократичних цінностей. Путінці невпинно просувають свою ще одну цифрову авантюру під умовною назвою Рунет, тобто суто російськомовний Інтернет, розпорошений по світу.
Очевидно, що в планах режиму не лише творення інтернет-середовища, орієнтованого на інтереси Кремля, а й залучення цієї цифрової матриці для інформаційних спецоперацій та шантажу на міжнародному рівні.
Політичний режим нинішньої РФ не одинокий в своїх намаганнях застосувати до власного народу шаблони технологічного концтабору. Є у нього ідейні послідовники і соратники – останні диктаторські режими, що маскуються під різновиди авторитаризму. Вони всілякими засобами намагаються закріпити своє власне панування через посилення державної репресивно-примусової машини засобами брутальної сили чи псевдозаконодавством. В РФ вже опустилися до придумування нових ворогів з числа власних громадян. Хоча саме цим вони підписують собі вирок, який буде приведений до виконання вже найближчим часом світовою демократією.