У випадку з судовим позовом семикласниці з Херсона до Кабінету Міністрів щодо оскарження постанови уряду від 22 травня 2019 року №437 «Питання українського правопису», якою запроваджується новий український правопис, особливого розголосу не було. Пошуміли ЗМІ, використавши інформпривод, обурилися соціальні мережі, а далі все стихло, бо ж проблем в країні і так вистачає. Та й вимоги позивача не визначалися глибиною постановки. Адже те, що їй не подобається говорити так, як пропонує новий правопис, ще не є підставою для його заборони, а щодо того, що Кабмін діяв за межами своїх повноважень, то навряд-чи це взагалі спадало на думку позивачці. Швидше це можна назвати пробною кулею у пристрілці українофобів, які перевіряють на міць і стійкість систему захисту державних інтересів та громадянськість українського суспільства.
Насправді цей позов дівчинки (інтереси якої представляє адвокат, оскільки вона неповнолітня), є досить тривожним сигналом (і далеко не першим) у наступі на засади української держави як геополітичної величини сучасного світу, зокрема після брутальної окупації АРК і кривавого терору путінцями в ОРДЛО. Підтвердженням цього є ще один (датований вереснем ц.р.) позов щодо «визнання незаконною та скасування Постанови Уряду №437 від 22 травня 2019 року, якою було затверджено український правопис у новій редакції. Відповідачем у справі визначено Кабінет Міністрів України, третя особа – Міністерство освіти і науки України». Про це повідомляє пресслужба Окружного адміністративного суду міста Києва.
Введення нового українського правопису оскаржується в більш широкому контексті боротьби антидержавних сил проти набуття країною справжньої незалежності, самостійності та соборності. Так, після прийняття Верховною Радою Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» до того ж Окружного адміністративного суду міста Києва однією із громадських організацій був поданий позов щодо заборони підписувати та публікувати цей закон.
Вже після того, як суд ухвалив відмовити у задоволенні цієї позовної заяви, до Конституційного суду України «надійшло конституційне подання 51 народного депутата щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII», про що і повідомила пресслужба КСУ.
Якщо до цього додати цьогорічне рішення Конституційного суду щодо визнання конституційним закону «Про освіту», стосовно чого направлялося конституційне подання 48 народних депутатів України, то стає очевидним замовний характер всіх цих позовів і цілеспрямована атака на українську державність. Адже в цьому поданні оскаржувалося передусім саме мовні аспекти закону.
На жаль, за двадцять вісім років існування незалежної України не вдалося створити безумовних запобіжників для системи захисту державності. Тому періодично відбуваються атаки на засадничі устої країни, на історично-ментальні підвалини суспільства.
Всі ці атаки – це уроки для влади і суспільства та робота над помилками, допущеними в попередні роки через нерозуміння, незнання чи під зовнішнім тиском. Маємо їх виправляти. І саме зараз є така можливість.
Питання української мови, яка є по суті ще одним державним кордоном на глобальній мапі світу, має найвищу ціннісну вагу. Воно не має підпадати під перелік таких, які варто виносити на загальний референдум чи на регіональну дискусію, а тим паче віддавати на вихолощене юридичне розпинання українофобам всіх мастей. Державна мова – це не теорема, це аксіома. Вона є і крапка. Вона – основа, фундамент, опора державності, перспектива суспільного успіху.
Зараз, коли тривають дискусії щодо оновлення Конституції України, маємо реальний шанс закріпити в Основному законі положення про державну мову окремим розділом. В державі має існувати інститут мови. І тоді держава на найвищому рівні захистить українську мову. А мова захистить українську державу.