Шляхетна мета, чи не так? Йдеться про те, що держава пішла у наступ проти «сірої» та «чорної» зарплатні. Причому «акція» планується гучна. До роботодавців, які практикують зарплатню у «конвертах» цього разу нагрянуть не тільки представники Держпраці або пенсійного фонду: нині до полювання за «тіньовиками» Кабмін підключив фіскальну службу і навіть Нацполіцію.
Попри звичну помпезність заяв представників уряду, які начебто піклуються, щоб на ринку праці все було «по-білому», зрозуміло, що мова іде про невміння і небажання створити в державі умови для бізнесу, за яких роботодавцям буде вигідно вивести з тіні затрати на утримання персоналу. За чотири роки «реформ» цю проблему подолати не вдалося. І при цьому сам кабмін настільки «володіє ситуацією», що не знає навіть розмірів «фронту» на який іде у наступ.
Скажімо, рік тому міністр соцполітики Рєва заявляв, що «сірі» зарплати отримують 35 відсотків занятого населення, що складає вісім мільйонів працівників. Цього року Пенсійний фонд повідомляє, що частка нелегально працевлаштованих в країні - 23,1 відсотка. А Держстат уточнює, що без оформлення трудових відносин працює близько 3,7 мільйона осіб.
Різниця у показнику в кілька мільйонів людей свідчить про те, що уповноважені державні органи банально не знають про тенденції на ринку праці. І саме таким рівнем їхньої «професійності» пояснюється бажання не створювати умови, а влаштовувати роботодавцям «маски-шоу».
А що їм, власне, залишається? Той же пан Рєва переконував, що вирішити проблему тіньової зайнятості допоможе його пенсійна «реформа». Не допомогло. Навіть навпаки! Бо «зашифрувавши» у лукаві новації примітивне підвищення пенсійного віку, «реформатори» поставили людей в умови, коли вони вже не сподіваються заробити необхідний стаж та суму нарахувань. Не розраховують просто дожити до пенсії, вік досягнення якої з кожним роком віддаляється. Тож працівники воліють не наполягати на сплаті роботодавцем відрахувань у ПФ, а просто заробляють в надії відкласти грошей «на старість».
Чи знають в «уряді реформаторів» про феномен, який вони породили: нині українці вважають за краще працевлаштовуватись «без оформлення», щоб… не втратити субсидію! Тобто державна «схема» комунальної обдираловки із «субсідарною» викачкою бюджетних грошей на користь енергетичних монополістів, стала фактором, який сприяв подальшому переходові «у тінь» ринку праці!
Таким чином, можна впевнено стверджувати, що кабмін сам, своїми непрофесійними та антисоціальними кроками вбив перспективу виведення зарплат з тіні. А тепер із героїчним виразом на обличчях урядовці кличуть фіскалів і Нацполіцію, аби влаштувати бізнесу маски-шоу під назвою «Як ми піклуємось про права працівників».
Добре, що хоч не включають заяложену платівку про «європейську практику». Було б зовсім не смішно.
Адже відомо, що з логічного і зрозумілого шляху вирішення проблеми держава зіскочила після першої ж спроби. У 2015 році уряд спромігся знизити Єдиний соціальний внесок (ЄСВ) майже вдвічі! Це був добрий знак, який бізнес сприйняв дуже позитивно. Але держава цим показовим актом і обмежилась. Хоча мала б рухатись далі, бо навіть після зниження ЄСВ, податкове навантаження на працю в Україні залишилось непідйомним – економісти рахують, що воно складає 41,5 відсотка від розміру заробітної платні. У той же час наш уряд має чіткий орієнтир: середній показник податкового навантаження на працю серед країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) не перевищує 30 відсотків.
Але, як бачимо, в уряді вирішили, що вітчизняному виробникові «реформам» вже за очі вистачить, прийшла пора повертатись до соціалістичних методик «контролю».
Але «перевірки» з фіскалами і Нацполіцією – це, панове, не контроль. Це примітивний фіскальний тиск. Причому на людей, яким і без цього проблем вистачає. Спробуйте нині утримувати виробництво, коли валютний курс коливається разом із «курсом партії», енергія дорожчає разом із «курсом на співпрацю з МВФ», а купівельна спроможність падає в унісон з усіма цими курсами! Звичайно, будь-який роботодавець за таких умов піде на прохання співробітника працювати «поза штатом». Перший має економію, без якої його бізнес не виживе, а другий - має субсидію і відкладає на старість… І це – їхня сукупна презирлива відповідь державі на її «реформаторську турботу».
Реформи - це творення привабливих умов для всіх учасників економічних відносин. Це стимулювання розвитку території життя, де усі знають, що краще діяти за законам та у межах визначених справедливих правил. Тоді і для «перевірок» поле звужується, бо працювати «в сіру» дозволяють собі одиниці.
А коли практично усі заганяються в умови, за яких дотримуватись законів і драконівських правил майже неможливо, а потім оголошується «полювання» - це не реформи.
Це визнання власного банкрутства – службового, людського, інтелектуального і морального.