Радянський спадок суспільно-економічного патерналізму ще довго мулятиме в оновленій Україні. Брати відповідальність за життя і перспективу розвитку громади— до цього готові далеко не всі нинішні громадські активісти, не кажучи вже про пересічних громадян. Втім, в середовищах життя, і я в цьому переконуюсь щоразу під час особистого спілкування, все більше кристалізується розуміння персональної та партнерської відповідальності за те, яким буде село, в якому живуть люди і житимуть їхні діти. Це, можливо, одне з найбільших надбань останнього часу, яке дає реальний ефект змін в країні. Формування усвідомленої відповідальності за стан справ в громаді має проходити не лише на рівні посадових осіб самоврядних органів. Вона повинна вийти і на колективну персоніфікацію, коли успіх чи невдача громади сприйматиметься як особиста перемога чи поразка.
Перші ластівки такого розуміння вже є. За офіційними даними, «за вісім місяців цього року власні доходи місцевих бюджетів 366 об’єднаних територіальних громад збільшилися на 85,5% і сягнули 5,5 мільярда гривень». Самі ж місцеві бюджети 366 ОТГ зросли на 100 мільярдів гривень.
За попередніми розрахунками КМУ, ресурсна база місцевих бюджетів у наступному році становитиме 520 720,3 млн. гривень (з них за загальним фондом — 481 968,6 млн. грн.). Прогнозний обсяг доходів місцевих бюджетів визначено у сумі 250 381,1 млн. грн.
Однак великі цифри проекту бюджету на 2018 рік не мають вводити нас в оману. На місцях добре видно огріхи реформи децентралізації, коли в ОТГ інколи зганяються (іншого слова підібрати не можу) населенні пункти за бажанням вищого начальства, а не за доцільністю чи бажанням самих громад. Тут на думку спадає асоціація з осередками комунізму під назвою колгоспи (радгоспи) і постає питання - де тоді завершується реальна декомунізація і починається ефективна демонополізація? Існують явні територіальні, соціальні, фінансові та інші диспропорції, які ще вилізуть боком у майбутньому, особливо враховуючи динамічний поступ трендів промислової революції 4.0.
Втім, про це говоритимемо іншим разом. Наразі маю пропозицію щодо наповнення бюджету громад та утримання ментально-духовного здоров’я середовищ життя. Сформувати її попробую наступним чином: територіальні громади, і ОТГ зокрема, повинні управляти та, відповідно, нести відповідальність за територію у визначеному комплексним кодексом відповідних законів геопозиційному радіусі довкола населеного пункту і нести також відповідальність за кожного нового члена громади або особу, яка бажає поселитись на закріпленій території. Наприклад, хоче хтось збудувати (купити) будинок чи дачу. Звертається з проханням до самоврядного органу. Наразі майже автоматично, тобто за встановленою процедурою, отримує дозвіл на будівництво. Але і до, і після будівництва (поселення) така людина, за рідким винятком, не бере участі в житті громади.
Я пропоную закріпити на рівні статутів громад два моменти. Перший — кожний новий член громади має письмово засвідчити свою згоду на відповідний формат участі (розробляється на базі стандартів різного гатунку як норма) в громадському житті. Друга — при входженні він має внести так званий інвестиційний внесок (положення про інвестиційний ценз теж вноситься в статут). Таким чином, заключається обопільна угода про взаєморозуміння та взаємну відповідальність в партнерській парадигмі цивілізаційних цінностей.
Звичайно, така пропозиція має пройти експертну «обкатку», перш ніж вийти на правову норму. Не виключаю, що в ході обговорення можуть народитись ще цікавіші думки. Але впевнений в тому, що персоніфікована відповідальність за стан справ в громадах потребує творчої активізації, задіяння потенціалів середовищ життя. Маємо жити перспективами.