ГлавнаяБлогиБлог Миколи Голомші

Двадцять перше століття: цивілізаційний рубіж людства. Що далі?

Війни супроводжували людство повсякчас. На певному етапі вони набули ознак невідворотних атрибутів процесу формування та становлення державностей сучасної історії. Двадцятий вік став часом з’ясування остаточних відносин між європейськими країнами та усвідомлення міжнародною спільнотою цивілізаційних загроз для існування планети, які несуть з собою диктатури та тиранії окремих експансіоністських персон.

Фото: EPA/UPG

Перше вересня 1939 року вважається офіційним початком Другої світової війни. Саме цього дня гітлерівська Німеччина напала на Польщу. За короткий термін в стані пасивної (Французька Республіка, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія) та активної (СРСР) війни опинились десятки країн світу. Розпалювалася нечувана раніше світова бійня, яка тривала 2 тисячі 194 дні і принесла людству майже 60 мільйонів жертв. Вісімдесят відсотків населення планети (61 країна) тим чи іншим чином долучилася до цих подій. Втім, варто зараз, в 2017 році, говорити про те, що не тільки тодішні лідери держав, але й значна кількість народів тих держав готова була до жертв (не уявляючи майбутні масштаби і наслідки). В повітрі двадцятого століття витала гегемоністсько-шовіністична ідея національного самоствердження за рахунок ближніх чи дальніх сусідів, розширення власних територій, домінування в регіоні чи навіть у світі. Якщо порівнювати цей стан із світом «братів наших менших», то, як на мене, це була внутрішньовидова боротьба за «верховенство у зграї».

Адже фактично вся перша половина двадцятого століття пронизана постійними агресіями та війнами між державами, блоками, союзами з метою встановлення нових правил співіснування. Тож перше вересня 1939 року маємо вважати умовним початком Другої світової. До цього відбувся аншлюс — «приєднання» Австрійської Республіки до нацистської Німеччини в березні 1938 року. У вересні того ж року судетські фашисти Чехословаччини вчинили заколот. Міжнародну кризу, що виникла у зв’язку з ультиматумом Гітлера Чехословаччині, «розв’язали» на Мюнхенській конференції (вересень 1938 р.) — за згоди Великої Британії та Франції Німеччина отримала Судетську область, Польща ввела війська в Тешинську Сілезію (через деякий час, у вересні 1939, словаки підтримали напад нацистської Німеччини на Польщу), Угорщина - до частини Словаччини і Карпатської України. Кожен агресор (а в цій ролі виступили тоді всі названі країни) рвав собі шмат території. На цьому тлі ніхто не захотів звертати увагу на бажання українців Підкарпатської Русі отримати незалежність. Гітлер виступив проти новоутворення, Польща підтримала Угорщину в окупації українських земель.

Сталін, дивлячись як європейські країни роздирали одна одну, потирав руки — він мав свої інтереси, які наразі ретельно приховував. Радянський Союз, змінивши риторику щодо нацистської Німеччини, заключив з нею угоду про дружбу і заодно про розподіл територій. В коло інтересів СРСР потрапили країни Балтії, Західна Україна, Західна Білорусія. Насправді ці інтереси були далекосяжніші, але для цього ще не настав час.

Менше ніж за два роки два агресора зчепилися в непримиримій борні, залучаючи до цього смертельного дійства майже всю планету. Друга світова війна була і залишається найбільшою трагедією людства. Нечувана раніше кількість жертв, розруха, масове переміщення величезних людських потоків, загроза потенційного встановлення нових тираній та диктатур - ці та інші фактори змусили міжнародну спільноту повернутися (після розпаду Ліги Націй) до ідеї створення системи колективної безпеки у світі. Вона реалізувалась через Організацію Об’єднаних Націй.

Ліга Націй проіснувала фактично (в активній фазі) менше двадцяти років. Вона так і не спромоглася виробити дієві механізми впливу на кризові ситуації у світі, не прийняла жодного ефективного рішення проти тодішніх агресорів.

ООН ось уже сімдесят два роки працює, використовуючи сукупний вплив більшості із своїх 193 членів на владнання тих чи інших криз, конфліктів, війн у світі. Однак напрацьований за часів відносної міжнародної статики двадцятого століття стиль функціонування ООН вже не відповідає динаміці нового, двадцять першого, віку. Всі аспекти недосконалості структури і механізмів, які вона застосовує для вирішення сучасних криз, які загрожубть перерости в глобальну катастрофу, особливо проявились з початком активної фази гібридно-месіанських агресій путінської Росії проти України, Європи і світу загалом.

Першого вересня світ черговий раз згадає про початок Другої світової війни. Багато і в різних країнах говоритимуть про уроки історії. Але навряд-чи хтось накладе історичну кальку на мапу сьогоднішньої агресії Путіна проти України. Прикро. Як прикро і те, що 29 серпня, в день народного вшанування пам’яті героїв АТО, які загинули в Іловайській операції, ми не почули справжнього, серйозного аналізу безпекової ситуації у світі.

Так, такий аналіз доцільно робити, відштовхуючись саме від Іловайська. Тому що під Іловайськом ми, як і весь світ, побачили знищення вогнем путінських терористичних батарей, танків та кулеметів принципів міжнародних безпекових угод, конвенцій і резолюцій, які мали би діяти навіть в умовах локального (регіонального) військового протистояння.

Іловайськ, дозволю собі зробити такий висновок, став початком краху структури, покликаної забезпечувати безумовне (навіть із застосуванням спеціальних миротворчих сил) виконання міжнародного права, - Організації Об’єднаних Націй. Іловайськ — не епізод зіткнення збройових сил путінського терористичного режиму із українськими національними підрозділами, які захищали Батьківщину, а світова тема міжнародної колективної безпеки, пильний розгляд якої дав би відповідь на більшість питань щодо захисту існуючої мирної цивілізації та нового обличчя ООН в глобальних динаміках сьогодення.

Мінські домовленості, особливо так званий Мінськ-1, як на мене, є діагностикою перспективи колективної світової безпеки. Наразі вона не райдужна.

...Світ живе у динамічному двадцять першому столітті. Він розвивається за новими технологічними принципами і законами, які вже не залежать від волі купки олігархів чи чиновників будь-якого, хай і найвищого рівня. Четверта промислова революція, увірвавшись у наше життя, творить майбутнє, не питаючи нашої думки. В цьому вбачається перспектива майбутнього, як і водночас і загроза для його існування. Це, мабуть, найважливіша проблема людства на сьогодні.

Для того, щоб світле майбутнє настало, нинішній цивілізаційний вимір безпеки, що за спільною згодою країн світу називається Організація Об’єднаних Націй, має знайти мужність називати існуючі речі своїми іменами.

Микола Голомша Микола Голомша , заслужений юрист України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram