Дихайте глибше: чому Україні потрібен екологічний податок?

Захист довкілля – як і раніше, в тренді. На Заході ним переймаються настільки, що готові де-факто відмовитися від лоукостерів. А точніше, повернути авіаперевезення до категорії «дорогих задоволень». Увесь 2019 рік пройшов під знаком зростаючої критики авіаперевезень за ту шкоду, яку вони завдають екології.

Фото: www.flyuia.com

The Guardian навіть назвав галузь «новою вугільною промисловістю», натякаючи на масштаби забруднення. І підстави для цього є. За даними Єврокомісії, опублікованим в квітні, лоукостер Ryanair став першим авіаперевізником, який увійшов до списку 10 компаній-лідерів по викидах парникових газів в атмосферу в ЄС.

Відтак влада відразу декількох країн Європейського союзу оголосила про те, що в найближчі роки вводитиме екологічний податок для авіаперевізників. Природно, що в решті-решт сплачувати його доведеться авіапасажирам. У 2020 році податок введуть в Німеччині і Франції, в 2021 році – в Нідерландах, а у Швеції він діє з 2018 року. Однак моя стаття не про авіагалузь як таку, а про те, що може (і мусить) зробити Україна, аби не стояти осторонь світових тенденцій.

Вже невдовзі Верховна Рада має розглянути у другому читанні законопроект про зміни до Податкового кодексу, що передбачає підвищення екологічного податку в 25 разів вже з Нового року і подальше поетапне підвищення в 75 разів до 2023 року. Так, це позначиться на цінах і тарифах для населення. І це вже зараз викликає бурхливе обурення всіх незадоволених. Владу України є, за що критикувати (її можна критикувати й за підтримку непомірного фіскального тиску на бізнес), але в даному разі цей захід є і виправданим, і обґрунтованим.

Проблема лише в тому, що в Україні система екозборів так ефективно і не запрацювала: побори з підприємств збираються, але витрачаються вони далеко не на природоохоронні заходи. Більш ефективним способом поліпшення екологічної ситуації в країні є створення реальних стимулів самим інвестувати в природоохоронні заходи.

Але про все – з самого початку.

Не буду перетворюватися на Грету Тунберг і багатослівно описувати, наскільки катастрофічною є наша ситуація з екологією. Фахівці давно виділили п’ять глобальних екологічних проблем в Україні. Це, по-перше, війна на Сході, котра призвела до руйнації потенційно небезпечних промислових об'єктів. По-друге, «бурштинова республіка», існування якої призводить до пошкодження грунтів та винищення лісів.

Третя проблема так само пов’язана з лісами. Це – їхня безконтрольна вирубка у Карпатах. Четверта біда – нерозв’язана потреба у переробці сміття, що викликає отруєння землі й води канцерогенами і наражає всіх нас на небезпеку онкологічних захворювань. П’ятий ризик полягає у циклопічному забрудненні Дніпра, головної водної артерії всієї України. Все решта є похідним від цим п’яти проблем, зокрема, і смог, який висів над Києвом нещодавно і перетворив столицю України на другий Шанхай.

Що із цим робити? Дбати про екологію. Але як? По-різному. Де – штрафами, де – посиленням кримінальної відповідальності, де – інвестиціями у переробку (зокрема, сміття), а де – підвищенням екологічного податку.

Так, його збільшення ляже на плечі споживача. Так само, як і здорожчання авіаквитків лягає на плечі пасажирів (я не дарма навів цей приклад). Однак якщо ми хочемо, щоби наша планета «прослужила» нам довше або щоб ми самі себе не засудили на вимирання від злоякісних новоутворень, цю нову реальність доведеться прийняти. Хочеш жити довше і краще – плати більше та активніше.

Але повертаючись до України. Екологічний податок з підприємств, що чинять негативний вплив на довкілля, у нас стягується з 2011 року. Його зобов'язані сплачувати суб'єкти господарювання, які викидають в атмосферу забруднюючі речовини або скидають стічні води, розміщують відходи (крім підприємств, які розміщують відходи як вторинну сировину), утворюють радіоактивні відходи. При цьому, однак, в Україні встановлені доволі низькі ставки податків за забруднення навколишнього середовища.

Противники їхнього збільшення як контраргумент наводять наступні доводи. Підвищення екологічного податку призведе до збільшення собівартості продукції українських підприємств і, відповідно, зниження їх конкурентоспроможності. Подальшим наслідком стане не тільки зменшення кількості виробленої продукції, але й зменшення коштів для інвестицій, в тому числі для тих же екологічних заходів.

Логічно? На перший погляд, так. Але, як то кажуть, той, хто хоче щось робити – шукає спосіб. А той, хто не хоче – шукає причину.

Наразі навіть Білорусь просунулася в бік ефективнішої системи екологічного оподаткування далі за Україну. Там передбачено зменшення екоподатку на розмір інвестицій, які підприємства вкладають в екологічні проекти. Чим більше дбаєш про екологію – тим менше платиш екоподатку. Чому б не застосувати подібний диференційований підхід і в Україні?

Підходи до нарахування ставок екоподатку час радикально змінити. І справа тут не у конкретних відсотках, котрі доведеться сплачувати. Необхідно, по-перше, контролювати їхнє цільове використання. Тут все має буде чітко та прозоро. Кошти тільки тоді будуть витрачатися ефективно, якщо будуть створені умови, за яких підприємства за їхній рахунок проводять реальну модернізацію і знижують негативний вплив на навколишнє середовище.

По-друге, як вже було сказано вище, необхідно продумати систему заохочень для тих виробників, які дбають про екологію. Брати за основу білоруську модель зовсім необов’язково – можна винайти власну або скомпілювати її, виходячи з міжнародного досвіду.

Бо наразі підприємства, які самостійно інвестують кошти в природоохоронні заходи, жодним чином не стимулюються. Їм не передбачено жодної компенсації. З цієї причини багато підприємств просто не зацікавлені витрачати кошти на екологію. А на Заході між тим використовується практика батога і пряника. Для підприємств існують певні обмеження на викиди: якщо вони перевищують їх – платять великі гроші, але якщо їхні викиди менше встановленої норми – можуть отримувати бонуси.

Ідея номер три – це створення спеціального фонду, який би наповнювався за кошти від екозбору. Для чого він потрібен? Для того, щоб кредитувати підприємства, які бажають провести модернізацію і поліпшити свої екологічні показники. Але тут також важливий контроль – аби гроші йшли за призначенням, а не «повз касу».

Проте, окрім «пряників», не забуваймо і про «батоги». Заохочення для підприємств має бути, але поряд із ним – і жорсткі санкції за порушення правил. Все, що негативно впливає на тривалість та якість життя, має бути мінімізовано. Маю на увазі шкідливий вплив на здоров’я громадян від діяльності металургійної, хімічної промисловості, а також авіації та енергетики.

В цих сферах мають бути встановлені жорсткі ліміти на викиди, а за перевищення їх – не менш жорсткі штрафи. Такі, аби змусити керівництво та власників підприємств протягом кількох років змінити обладнання на сучасне. При цьому важливо, аби еко-інспектори не підігравали олігархам та / або монополістам, котрі утримують згадані галузі.

Те саме стосується і проблеми забруднення водних ресурсів. Там також необхідний контроль за викидами, а на додачу – також інспекція морського і річкового транспорту, його стану і термінів придатності.

Тож, резюмуючи, зазначу ще раз, що екоподаток є необхідним, як і його збільшення. (Але лише у комплексі з вищеописаними заходами). Ну і нарешті було б дуже добре знизити цілий ряд інших податків, зокрема, податок на землю та на нерухомість. Про це я вже неодноразово писав у попередніх публікаціях. Так вдасться втримати правильний фіскальний баланс і не підвищувати тиск на виробника.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram