Почну з популізму. Що таке популізм? Це роздавання обіцянок, пов’язаних з найбільш актуальними потребами. Це «обігрування» злоби дня. Це використання больових точок соціуму для побудови на них рекламної кампанії. Було все це у «Слуги народу»? Ні. Власне, у Зеленського й справді – «ні обіцянок, ні пробачень». Що конкретного обіцяв шоумен зробити для людей? Знизити тарифи? Але ж після президентських виборів у Зеленського чітко сказали, що то був… жарт. Виборці посміялися і не образилися, а через два місяці знову пішли на вибори й проголосували за «Слугу народу». Отже, популізм як мотивація відпадає. Бо тоді, наприклад, й Ляшко міг би потрапити до парламенту.
Наступний чинник – «гречка». Підкуп виборців завжди працював на кандидата, це правда. Але чи мало місце масове вкидання «харчових наборів» зі сторони «Слуги народу»? Мені про це невідомо. Я не хочу сказати, що партія Зеленського є кришталево чистою, ні. Я взагалі не є адвокатом чинного президента чи його популяризатором. Просто підкуп – це також не та складова, яка спрацювала в даному разі. Інакше б перемогу отримали всі ті мажоритарники з гучним іменем та солідним політичним бекграундом, які методично «підгодовували» свої округи. Натомість на їх місце чи не вперше за останні 20 років прийшли нікому невідомі люди, які з легкістю посунули старожилів з усією сумновідомою «гречкою». А, значить, справа не в ній.
Тепер щодо шоу. Так, деякою мірою ця причина може розглядатися як вагома, коли ми говоримо про перемогу «зелених». Народу й справді закортіло розваг, а тут – досить яскраве видовище. (Зауважу в дужках, що через це набрала свої 3% й партія Шарія, перша в українській історії Youtube-партія; через це до парламенту пройшов і «Голос» Вакарчука). Однак все таки не шоу єдиним. Бо тоді б на попередніх виборах більше голосів могла б отримати Інтернет-партія Дарта Вейдера – от де була справді крута «візуалка» і доволі нестандартні ходи, котрі, втім, виборці не оцінили. Але, вочевидь, у Дарта Вейдера забракло того компоненту, який зробив перемогу політсили Зеленського неминучою.
Що ж це за компонент? Через що на округах проголосували за абсолютно випадкових людей, вся заслуга яких полягала лише в тому, що вони належали до «Слуги народу»?
Я визначаю це, як жадобу влади. Агресивну та жорстку. Жадобу, яка апелювала до найбільш давніх, первісних інстинктів – стати вожаком зграї або ж як мінімум примазатися до вожака. Усі оці «зробимо їх разом» з завуальованим натяком на домінування (бо у зграї вожак «робить» решту, жорстоко її подавляючи) як найкраще ілюструє такі інстинкти. Партія Зеленського раптом розмила бар’єр, який відділяв владу (тобто домінанта) від народу (тобто підлеглої, нижчої касти). Кожному виборцю було запропоновано хоч на мить відчути себе альфа-самцем. Або примкнути до альфа-самця, ставши під його знамена. І більшості, як бачимо, така пропозиція сподобалося.
Також вперше в історії України населення справді голосувало не за конкретні чи уявні матеріальні блага. Воно проголосувало за те, щоб проасоціювати себе з роздавачами таких благ. Щоб піднятися на сходинку вище – на сяючий Олімп влади і поквитатися там з усіма «колишніми». Навряд чи пан Зеленський є настільки розумним, аби діяти за заздалегідь наміченим планом – він докопався до прихованих інстинктів соціуму цілком випадково. По суті, інстинкт вийшов на інстинкт і потоваришував з ним. Це якраз ті кандидати, які програли, зазнали поразку через надмір розуму та освіченості. Вони намагалися побудувати кампанію на якихось цінностях і перспективах, не помічаючи, що раціо у більшості давно відключилося.
На підтвердження моєї теорії говорить і те, що так само вперше Захід і Схід України об’єдналися, закохавшись у Зеленського. А як же традиційний український розподіл на регіони? Як же непримиримі суперечки щодо «мови, армії, віри»? Це стало можливим якраз тому, що інстинкт зграї (пригадуєте Мауглі та його пригоди у мавп?) не знає кордонів. Інстинкт давніший за людську цивілізацію, тому мову та віра його не зачіпають за жодних умов.
Але що робити із суспільством, які відкинуло кращі пропозиції на користь того, аби хоч день побути домінантом? По-перше, його варто пожаліти, бо ейфорія скоро мине, і кожен виборець Зе-команди невдовзі відчує, що «робить» не він, а «роблять» його. І що нова еліта діє тими самими методами, як і скинута стара. І що окрім гри у «царів джунглів», потрібні ще й щоденні «банани» – на прокорм собі та родині, але «бананів» нема.
Але, окрім жалощів, чи потрібна нашим людям ще якась просвітницька робота? Власне, ні. Час та відсутність реальних змін зроблять своє діло і так. Якщо прозріння настане, воно буде болісним та відчайдушним, якщо ні – тим гірше для всіх нас. Але воно настане – все таки мільярди років еволюції мають на щось придатися?!