В цьому контексті вартою згадки є та паралель, котру можна провести між вільнюським самітом Східного партнерства, що відбувся у 2013 році і дав старт Революції гідності, та нинішнім. Здавалося б, речі неспіставні: чотири роки тому президент Янукович відмовився підписувати Угоду про Асоціацію, що зрештою поклало край його правлінню. Теперішня ж зустріч у Брюсселі відбулася на тлі старту Угоди, а також безвізового режиму з ЄС. Однак якщо говорити про «зраду» є перебільшенням та нагнітанням істерії, то й «перемога» в даному випадку – нічим не виправданий оптимізм.
Насправді Україна рішуче вийшла з 2013-го, але так нікуди й не дійшла. Загубившись у часі, наша держава цьогоріч боролася за те, аби в підсумковій декларації формулювання «учасники визнають європейські прагнення та європейський вибір партнерів, як це вказано в Угоді про Асоціацію» було замінено на більш комфортне для України. Посвячені в деталі персони кажуть, що Київ просив вжити слово «recognize», що в англійському варіанті є сильнішим за «acknowledge». Перший термін означає «визнавати та погоджуватись», а другий – «визнавати і брати до уваги». Зрештою, в підсумковій декларації був вписаний останній варіант – він же фігурував і в самій Угоді.
Але програла Україна не лише лінгвістичні баталії. Протягом останніх місяців у ЄС обговорювали проект так званого «плану Маршалла для України». Це програма, у межах якої Україна могла б щорічно отримувати до 5 мільярдів євро інвестицій. Офіційно його називають «Європейським планом» допомоги. З подібною ініціативою виступила Литва, й лобісти України сподівались на прогрес у цьому питанні на саміті. Хоча згодом навіть представники самої Литви визнали, що для реалізації плану поки що немає фінансування. Це нещодавно констатував голова МЗС країни Лінас Лінкявічюс.
Однак справа не лише в дефіциті коштів. У вже згаданій вище підсумковій декларації чорним по білому йдеться про те, що ЄС надаватиме фінансову підтримку східним партнерам лише за умови здійснення ними конкретних реформ. Там же зазначається, що підхід ЄС «більше за більше» і надалі працюватиме на користь тих партнерів, які найактивніше впроваджують реформи. В Україні ж з «більше й більше» справи зовсім кепські. Бо поки нам найкраще вдається якраз зворотне – мінімум мініморум, як сказали б юристи. Тобто «менше меншого». І якщо хтось з представників офіційної влади гадає, що цей «малозначущий» момент не помічений нашими західними партнерами, він глибоко помиляється.
Згадуваний на початку єврокомісар Ган чітко вказав на те, що Україні дано достатньо – час відпрацьовувати отримане. «У нас є багато інструментів, які вже працюють для України чи інших країн «Східного партнерства», – заявив Ган, відповідаючи на питання, чи планується створення у ЄС трастового фонду, як це рекомендував Європарламент. Інвестиційний план ЄС вже наявний і працює, зокрема, для країн Африки. Цей план можна використовувати і для країн Східного партнерства, переконаний Ган. «Мета такого фонду – надати гарантії ризиків європейським компаніям, які хочуть вийти на нові ринки», – пояснив єврокомісар. Себто не заткнути чергову чорну діру, котру проїсть у спонсорських грошах українська корупція, а підтримати своїх же співвітчизників, якщо ті зважаться поткнутися на наші терена.
Що стосується умовного «плану Маршалла», то, як прокоментував Ган, обговоривши це питання з автором ідеї Лінасом Лінкявічюсом, він дійшов висновку, що йдеться про «перепаковування» вже наявних коштів. «Звісно, грошей ніколи не буває достатньо, проте я думаю, що там (в Україні) достатньо грошей», – різко зазначив Ган. Основне питання (чи то пак проблема) України, додав він, полягає у певних «траблах» із освоєнням цих грошей.
За словами Гана, ЄС вже забезпечив Україні безпрецедентну фінансову допомогу: «Ми взяли на себе зобов'язання надати 12,8 млрд. євро макрофінансової підтримки на проведення політичних і економічних реформ. Це всілякі кредити і гранти, не кажучи вже про великі обсяги фінансування, що пропонуються Україні іншими донорами та міжнародними організаціями. У певному сенсі, «План Маршалла» для України вже діє», – сказав він.
«Крім того, в України вже є план реформ – Угода про Асоціацію з ЄС. Тепер головне завдання полягає не стільки в збільшенні фінансування, скільки в тому, щоб забезпечити оптимальне використання грантів та кредитів, що надаються міжнародним співтовариством для здійснення реформ, в тому числі, для поліпшення бізнес-клімату, судової системи і боротьби з корупцією», – відзначив Ган.
А на додачу зробив ще одну різку заяву: було б вельми непогано, наголосив він, аби надалі українська влада почала брати на себе відповідальність за майбутній розвиток країни. «Є всі підстави вважати, що Україна з її потенційно величезним ринком стане привабливою для інвесторів, якщо тільки ті будуть впевнені, що їхня власність та контракти в безпеці. Зі свого боку, українська влада повинна бути в змозі захистити ринок від рейдів і злодійства», – додав єврокомісар.
Що ж, так гостро з Україною розмову ще не вели. Саме тому сьогоднішня ситуація й нагадує 2013 рік, коли керівна верхівка нашої держави викликала складний букет рефлексій, який складався з розчарування, здивування та прикрого відчуття незручності. Звісно, дипломат штибу Йоганнеса Гана не може звернутися до українського ТОП-менеджменту із прямим закликом менше красти та більше вкладати у власну країну. Але його натяк є більше, ніж прозорим. Європа вже з трудом тамує ту досадну втому, яка викликає Україна з її вічно простягнутою рукою і дірявими кишенями. Якщо ідіосинкразія наших партнерів переважить, значення Угоди про Асоціацію, записаної чинною владою собі в актив, буде нівельоване. А там недалеко й до повного відкату назад, без жодних «recognize» чи навіть «acknowledge». Було б прекрасно, якби чинна влада це нарешті «understand», доки ще є час і можливість.