Значну роль у законопроєкті №4142 відведено темі вакцинації.
Одразу хочу зауважити: сенсаційних новацій документ не передбачає! Систематизовані доволі стандартні вимоги: обов’язок держави проводити щеплення згідно з календарем вакцинації та вести відповідну статистику. Уряду надається право приймати рішення про проведення додаткових профілактичних щеплень населення при загрозі епідемії інфекційної хвороби. Також Кабмін має визначати перелік країн, перебування в яких пов'язане з високим ризиком захворювання на інфекційні хвороби (щоб відвідати цю країну, громадянину України потрібно зробити профілактичне щеплення). Обов’язкове щеплення вимагається у двох випадках – для отримання дозволу на відвідування навчального закладу та для представників деяких професій, які можуть поширювати інфекційні хвороби.
Всі ці норми щодо проведення вакцинації населення є в інших законодавчих актах!
Наприклад, Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Краснуха, епідемічний паротит та Hib-інфекція були включені до календаря щеплень на підставі Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки».
У цій же статті йдеться, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. Верховний Суд України своїм рішенням від 17.02.2019 підтвердив, що вакцинація є обов’язковою, а невакцинованим дітям не можна відвідувати дитячі садочки.
Також Стаття 12 зазначеного Закону передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковому профілактичному щепленню також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік цих професій вже затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 №559.
Проте у законопроєкті №4142 є дві істотні новації.
До 10 інфекцій, які є в календарі щеплень, додається ще один антиген - пневмококова інфекція. І нарешті на законодавчому рівні урегульовується питання презумпції згоди на проведення профілактичних щеплень. Сьогодні громадянин має заповнити заявку на проведення вакцинації. Законопроєкт пропонує заповнювати документи лише якщо людина не згодна робити щеплення. В цьому випадку лікар складає відповідний акт про те, що громадянин усвідомлює всі ризики при відмові. Тобто людей, як і раніше, жодним чином не примушують проходити вакцинацію – лише спрощується процедура для тих, хто бажає пройти щеплення, та більше уваги приділяється роботі з тими, хто відмовляється.
На жаль, останнім часом у соцмережах розповсюджуються якісь дивні чутки щодо законопроєкту. Розповідають про чіпізацію населення під виглядом щеплення, про зміну генокоду людини, про досліди, які начебто будуть примусово проводити над громадянами. Це абсолютна нісенітниця, і звинувачення не витримують жодної критики!
Чи має держава взагалі опікуватись питанням вакцинації?
В нашому суспільстві є доволі велика група громадян, які принципово не сприймають вакцинацію. Ще влітку вони створили петицію на сайті Президента «Не допустити примусового тестування та вакцинування». Документ набрав більше необхідних для розгляду 25 тисяч голосів. У відповіді Президента України чітко зазначено, що проведення вакцинації – це не примха української влади. Це обов’язок, який покладений на неї Конституцією!
Саме згідно Основного закону України забезпечується санітарно-епідеміологічне благополуччя. А що розуміти під благополуччям? Це не лише коли людина сама перебуває у безпеці, але й не несе загрози для оточуючих. Досягти такого балансу можна лише за допомогою вакцинації. ВООЗ, найбільш авторитетна медична організація у світі, абсолютно чітко зазначає, що переваги вакцинації значно перевищують ризики. І на даний час вакцинація – це єдиний «простий, безпечний і ефективний спосіб захисту від хвороб до того, як людина вступить в контакт з їхніми збудниками».