Лише Київ у рік накопичує 1,2 млн тон відходів, з яких спалюється лише 23% на єдиному в Україні заводі «Енергія», все інше – вивозиться на п’ятий полігон у Підгірцях. Тонуть у смітті й інші міста-мільйонники. Найгостріше цю проблему відчув Львів, сміття з якого зараз «розкидане» по всій країні.
Імпортуючи товари з-за кордону, ми по суті ввозимо в Україну шкідливе сміття, яке без відповідної політики перетворює її у смітник. Адже у структурі відходів, за оцінками фахівців, маємо 40% упаковки (пластику, скла, картону, целофану тощо), яка може розкладатися у ґрунті близько тисячі років (!).
У всіх цивілізованих країнах світу за утилізацію і переробку упаковки платить виробник. У Європі великий бізнес має вибір: підприємство може утилізувати відходи за рахунок власних потужностей, або доручити цей процес неприбутковій організації, сплативши при цьому екологічний податок, кошти від якого будуть спрямовані на утилізацію відходів на місцях.
Власне, ці європейські шляхи пропонує пакет екологічних законопроектів про переробку сміття, які на цьому тижні розглядатимуться у парламенті, і з прийняттям яких бізнес матиме вибір: прибирати за собою, або ж сплатити екологічний податок за забруднення.
Поки ж норми щодо переробки сміття ніяк законодавчо не закріплені в Україні, міжнародні корпорації обирають четвертий шлях – не збирати та не платити за утилізацію упаковки, що призводитиме до сміттєвого навали.