А тут нормально гупать буде, - дядечко-металіст років 50-ти ділиться спостереженнями із приятелем під час останніх налаштувань апаратури перед концертом. Ми стоїмо під парканом одразу за фан-зоною, яку спорудили під сценою, прибравши кілька рядів крісел. І поки у фанку набивається молодь, сидячі місця займає старша публіка. Більшість - чоловіки за 40: у рокерських шкірянках, футболках Accept і всіляких метал-фестивалів.
Годинник показує за чверть восьму (плюс організаторам за відносну пунктуальність), коли гасне світло, і зал тоне у реві натовпу і перших гітарних рифах The Beast Inside. На сцені Удо Діркшнайдер з’являється останнім: у шкіряних рукавичках та традиційному камуфляжі з написом US Army та нашитим на рукав американським прапором. Його голос, здається, анітрохи не змінився: звучить так само фірмово, як на студійних записах.
Удо прикладає долоні до очей, щоб прикрити їх від світла прожекторів: мовляв, ого, скільки ж вас тут зібралось. Сотні рук підіймаються вгору і сотні голосів в унісон скандують «Удо! Удо!» Музикант стукає кулаком по серцю - стримана й водночас така красномовна вдячність за спекотний прийом.
Вечір тевтонського металу закінчується аксептівською візитівкою - Balls to the Wall. У натовп летять медіатори і барабанні палички. Технік забирає і відносить за сцену гітари. Спільне фото із публікою і Auf Wiedersehen.
Сетліст:
The Beast Inside
Aiming High
Bulletproof
Slaves to Metal
Another Second to Be
Protectors of Terror
Fight It Back
Can't Stand the Night
Amamos la Vida
Stone Evil
Hard Attack
Love Child
Objection Overruled
X-T-C
Russian Roulette
Princess of the Dawn
Fast as a Shark
Metal Heart
Balls to the Wall