Навіщо Україні потрібна скоординована політика з протидії насильству
Майже 130 тисяч звернень про домашнє насильство минулого року отримала Національна поліція України, досудове розслідування розпочали лише у 5 303 випадках. За словами правозахисників, ці дані частково показують реальну кількість потерпілих, адже не кожна жертва наважується протистояти кривднику. Така ситуація зумовлена певною мірою тим, що чинне законодавство нашої країни не містить всеосяжного визначення насильства по відношенню до жінок і гендерно-обумовленого насильства (яким є домашнє насильство, згвалтування, переслідування, сексуальні домагання та інше), і не передбачає ефективного захисту постраждалих – Кримінальний кодекс поки не містить окремої статті, яка встановлює відповідальність за насильство в сім’ї. Звісно, роль у тому, чому ця проблема досі перебуває за «зачиненими дверима» грає також і віктимізація потерпілих у суспільстві, яка багатьом є зрозумілішою у більш спрощеному її формулюванні «сама винна».
Статистика показує, що ситуація кожного року погіршується – економічний стан, що впливає на загострення соціальних проблем, і військові дії на Сході ведуть до збільшення випадків насильства.
Втім, Верховна Рада може зробити крок на зустріч вирішенню проблеми і ввести в законодавство міжнародні стандарти попередження і протидії насильству над жінками, ратифікувавши Стамбульську конвенцію.
Що таке Стамбульська конвенція
Це міжнародний документ, який ратифікували вже 16 країн-членів Ради Європи. Україна брала участь у створенні Конвенції і підписала її ще 2011 року. Насильство над жінками у документі розуміється як порушення прав людини і форма дискримінації. Основними цілями Конвенції є: захист, попередження, переслідування і викорінення будь-яких форм насильства над жінками – фізичного, сексуального, психологічного або економічного і також домашнього насильства.
Для фіксування випадків насильства створюється спеціальний координаційний орган, який проводитиме постійні моніторинги. Фінансуватиме та допомагатиме зебезпеченням працівників для здійснення комплексної політики як Україна, так і сторони-підписанти.
Документ, крім того, передбачає сприяння викоріненню всіх форм дискримінації щодо жінок та заохочування справжньої рівність між жінками і чоловіками, в тому числі шляхом розширення можливостей жінок. І що не менш важливо – розробку комплексної політики та заходів для захисту прав і надання допомоги потерпілим, для чого зобов’язує державу прийняти всі необхідні законодавчі заходи.
Конвенція також передбачає компенсацію морального та фізичного збитку і значну увагу приділяє питанню захисту дітей-свідків та дітей-жертв насильства.
Серед іншого, в разі ратифікації, держава бере на себе обов’язок сприяти проведенню інформаційно-просвітницьких кампаній з необхідності попередження актів насильства, забезпечити підготовку спеціалістів, а також, коли це доцільно, включати педагогічний матеріал з таких питань, як рівність між жінками і чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага в офіційні навчальні програми. Це розраховане на перспективу виховання з огляду, перш за все, на людину як цінність, а не носія нав’язаних соціальних ролей.
Які з позицій, передбачених Стамбульською конвенцією, є вкрай важливими для України
На думку гендерної експертки зі стажем роботи з потерпілими жінками майже у 20 років, представниці благодійної організації "Конвіктус", Лілії Гук кричуще актуальною проблемою для України є нестача притулків для жертв домашнього насильства. Пані Лілія наголошує, що українське законодавство наразі не дозволяє вилучати кривдника з сім’ї, тому жінка мусить «тікати», щоби не зазнавати насильства: «А якщо в неї діти? У нас в країні наразі є лише шістнадцять притулків, до того ж, не у кожній області і з певними обмеженнями щодо дітей. Для порівняння, в США, наприклад, притулків більше двох тисяч».
Експертка додає: «У такі заклади не завжди приймають жінок, постраждалих від насильства в сім’ї – це можуть бути жінки, що потрапили в складні життєві обставини, як то пожежа, або жінки, які втікали від війни. Але Стамбульська конвенція наголошує, що потерпілі “мають отримати тимчасове житло”. Вона зобов’язує державу створити достатню кількість легкодоступних притулків, а також цілодобових гарячих телефонних ліній, що надаватимуть консультації потерпілим зі збереженням анонімності.
«Сьогодні жінки, коли стикаються з проявами насилля, часто не володіють достатньою інформацією і можуть викликати наряд поліції. Це веде до загострення ситуації, адже поліція може лише опитати, скласти протокол і далі – залишити жертву з кривдником. А якщо кривдник – це п’яний чоловік, уявляєте, що буде з жінкою?, – зазначає пані Лілія. – До того ж насильство в сім’ї досі не криміналізоване в Україні, кривдники не отримують адекватного покарання за скоєння злочинів, агресивні та насильницькі дії, все обмежується адміністративними стягненнями».
Директорка Amnesty International в Україні Оксана Покальчук каже, що значна увага у тексті конвенції присвячена питанню притягнення до відповідальності винних у вчиненні насильства. «Стамбульська конвенція зобов’язує державу гарантувати проведення правоохоронцями належного розслідування на основі свідчень потерпілих та вживати необхідних законодавчих або інших заходів для покарання за вчинення правопорушень», – пише правозахисниця у власному блозі, де наводить п’ять причин ратифікувати конвенцію.
Наразі Верховна Рада планує криміналізувати домашнє насильство і запровадити відповідальність за низку злочинів, пов’язаних із вчиненням насильства щодо жінок. Так, у першому читанні депутати прийняли законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».
Згідно з цим законом, під відповідальність тепер потраплятимуть кривдники, які не тільки є членами родини, але й перебувають у близьких стосунках з жертвою (наприклад, хлопець або громадянський чоловік). Домашнє насильство каратиметься громадськими роботами від 150 до 240 годин, арештом до шести місяців, обмеженням або позбавленням волі до п'яти років. Також в законопроекті передбачено, що суд може заборонити кривдинику перебувати в місці спільного проживання з постраждалою, наближатися на визначену відстань до місця, де вона мешкає, працює, навчається, контактувати з нею через інші засоби зв’язку як особисто, так і через третіх осіб, а також обмежити спілкування з дитиною у разі, коли домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності.
Чому законопроект про ратифікацію досі не прийняли
17 листопада минулого року на сесії Верховної Ради депутати відправили проект закону на доопрацювання. Низка депутатів, зокрема, від Опозиційного блоку, Радикальної партії, фракції «Батьківщина» заявили, що підтримають закон виключно в редакції з вилученими термінами «гендер» та «сексуальна орієнтація», а також висловили думку, що до роботи має бути залучена Всеукраїнська рада церков.
Заступниця міністра соціальної політики Надія Федорович та депутатка Ірина Луценко, що працювали над проектом закону, пообіцяли буквально «викинути» поняття «гендер» із тексту, а щодо словосполучення «сексуальна орієнтація» наголосили - законопроект його навіть не містить.
Оксана Покальчук впевнена, що такі заяви в політичному сенсі гальмують Україну на шляху до євроінтеграції, а міжнародні організації сподіваються, що термін «гендер» вилучений не буде.
«Треба розуміти звідки це тягнеться – з часу, коли почали з’являтися так звані батьківські, антигендерні організації і організації проти ювенальної юстиції. Цей "антигендерний" проект штучно поширюється на всьому пострадянському просторі. Він спрямований на те, щоби Україна не просувалась в євроінтеграційних процесах. Тобто у всіх заявах, які стосуються термінів сексуальна орієнтація, гендер, ці поняття беруться вирваними з контексту, а говорити, що вони суперечать традиційним українським цінностям – це очевидний популізм».