Плюси:
1. Нью-йоркський перфоманс президента Зеленського з трибуни Генасамблеї ООН можна вважати таким, що вдався. Глава держави виступив у знайомій для себе ролі досвідченого «комунікатора з аудиторією». Відзначимо спробу дипломатичної команди бути оригінальними та наочно продемонструвати світу «кулю російської агресії». У п'ятнадцяти хвилинах Зеленського знайшлося місце і про російську агресію, і про значення України для Європи та світу, і про небезпечність для світового співтовариства не помічати небезпечності гри зі зброєю. На жаль, у виступі глави держави під час ГА ООН не вистачило місця для конкретики щодо бачення Києвом шляхів протидії російській агресії і відновлення поваги до міжнародного права. За бортом залишилася й ідея розгортання миротворчої місії ООН на окупованому Донбасі та позиція щодо дій України через вихід Росії з Договору про ракети малої та середньої дальності. Дуже допоміжним для української дипломатії виявився б заклик до членів ООН підтримати щорічні резолюції Генасамблеї про ситуацію з правами людини в Криму та його мілітаризацію, включаючи акваторію Чорного і Азовського морів. Це точно був би влучний постріл.
2. Українська делегація скористалася можливостями кулуарів сесії ГА ООН і наповнила програму чималою кількістю зустрічей. Вартий окремого відзначення кулуарний контакт з міністром Лавровим, який очікувано приніс більше запитань, ніж відповідей. Попри насичений графік глави держави у Нью-Йорку, прикрим упущенням стало те, що президенту Зеленському не вдалося зустрітися з прем’єром Нідерландів Рютте. Ця зустріч в останні роки стала традиційною у ході візитів на ГА ООН. Підозрюємо, що з нідерландського боку інтерес до цієї зустрічі був. Хочеться вірити, що відбулося без демаршів, у тому числі на фоні «чинника Цемаха». А тому уважно спостерігатимемо за дальшими контактами високого рівня між Києвом і Амстердамом.
3. До позитивів тижня варто зарахувати зустріч президента Зеленського з Генеральним секретарем НАТО Столтенбергом у рамках ГА ООН. Водночас прикро, що про зміст розмови, як і про плани України інтегруватися до Альянсу, ми більше дізналися з вуст Столтенберга, ніж від української сторони. Таке приховування важливої інформації на фоні обережних заяв керівників партії президента щодо співпраці з НАТО є досить симптоматичним. На цьому фоні варто відзначити чітку позицію віце-прем’єр-міністра України Кулеби на захист європейської і євроатлантичної інтеграції держави. Добре були сприйняті його слова про те, що «будь-яка ідея, яка створює альтернативу членства, має відкидатися з порога». Ці запевнення були дуже вчасними. Рівно, як і оперативна реакція Кабміну на скандальні слова своєї представниці у ВР про нібито «закриті перед Україною двері» НАТО.
4. Відзначимо затвердження на посаду Директора розпорядника МВФ Кристаліни Георгієвої. Особисто знаючи нового главу МВФ ще з часів її роботи на посаді Єврокомісара від Болгарії та її дуже прихильне ставлення до України, можна вважати це позитивною новиною для України та співпраці з МВФ. Головне, щоб нове керівництво швидко встановило особистий контакт. Гадаю, що як мінімум, телефонна розмова Зеленського з Георгієвою була б дуже корисною.
5. Фіксуємо подальшу практичну реалізацію європейського курсу України з підписанням президентом Зеленським закону про «митний безвіз» з ЄС. Його імплементація значно спростить перетин товарами кордону і відповідно стане додатковим стимулом для зростання обсягів двосторонньої торгівлі.
Мінуси:
1. Лавинний розвиток подій після оприлюднення викладу телефонної розмови Зеленського-Трампа показав, що на додаток до «мінських небезпек» тепер маємо скандал щодо вимог Білого дому до Києва розслідувати «справу Бурісма». Сам зміст і характер телефонної розмови показав, що ця історія стане випробуванням не лише для українсько-американського партнерства, але й для відносин з європейськими союзниками Києва, насамперед Берліном, Парижем та Брюсселем. Очевидно, що значно зіпсовано атмосферу персональної довіри і порозуміння. Щирі спроби президента Зеленського якось загладити негативні наслідки оприлюднених записів не спрацювали. Будемо відвертими: віднині наші відносини зі Сполученими Штатами стануть заручниками розслідування «справи сина Байдена», і триватиме це, як мінімум, до президентських виборів у США у листопаді наступного року. Фактично на цілий рік відносини між Києвом та Вашингтоном будуть у підвішеному стані, а порядок денний двосторонньої взаємодії буде обмежуватись єдиною темою. Після зустрічі на полях ГА ООН та телефонної розмови Зеленський-Трамп фактично поставлено хрест на ближчих перспективах повноцінного візиту президента Зеленського до Вашингтону. На сьогодні маємо низку інших негативних трендів в українсько-американських відносинах: немає посла України в США, відсутній повноцінний посол США в Україні (при всій повазі до гідної роботи тимчасового повіреного Тейлора), пішов у відставку Волкер, фактично заморожені механізми українсько-американського партнерства, також у відставці Болтон. Така сумна картина повинна мобілізувати дипломатичну команду України.
2. Телефонна розмова Зеленський-Трамп поцілила по стійкості трансатлантичного санкційного фронту проти Російської Федерації, який за часів президента Порошенка дуже складно вибудовувався щоденним поглибленням довірливих відносин. Можу сказати, що і для фрау Меркель і для месьє Макрона особистісний фактор є надзвичайно важливим. Момент істини незабаром – у грудні обговорення в Європейській Раді питання продовження економічних та секторальних санкцій проти Росії. Там побачимо відлуння бесід Зеленський-Трамп, навіть якщо і цього разу санкційний режим вдасться вберегти.
3. Однозначним мінусом тижня стало несподіване рішення спеціального представника США щодо України Курта Волкера подати у відставку. Політичний жест одного з найбільших друзів і адвокатів України у Вашингтоні безперечно матиме серйозні наслідки для інтересів України в США, передусім на шляху до відновлення суверенітету і територіальної цілісності України. За останні роки Волкер зміг не лише ефективно вписатися у складну картину врегулювання між Україною і РФ. Варто нагадати, що призначений він був на виконання особистих домовленостей між президентом Порошенком і президентом Трампом як знак виключної уваги до України. Своїми каналами у стосунках з усіма впливовими кабінетами і в Берліні, і в Парижі, і інших ключових столицях ЄС, а також в Кремлі він зміг ефективно сприяти консолідації єдності і солідарності з Україною, так і стримувати російську агресію від найгірших сценаріїв. Разом з нещодавньою відставкою радника президента США з питань національної безпеки Болтона, маємо драматичне переформатування кола друзів України в США.
4. Недолуго прозвучала ідея Єрмака про необхідність укладання міжнародного договору щодо безпеки України. Цілком зрозуміло прагнення нової команди внести нові креативні ідеї для гарантування безпеки нашої держави, особливо, на фоні провалу з Будапештським меморандумом. Але, як вже неодноразово підкреслювалося, перед оприлюдненням подібних ініціатив потрібно адекватно оцінити міжнародний досвід, прозондувати ставлення партнерів. Інакше такі холості постріли лише нівелюють міжнародну довіру до заяв очільників української влади. Не хотілося б думати, що ініціатива Єрмака є спробою знайти альтернативу курсу на членство в НАТО. Нагадаю, що приєднання України до Вашингтонського Договору 1949 року стало б вагомим чинником безпеки України. До моменту приєднання України до Альянсу було б логічним намагатися укласти серію двосторонніх безпекових угод з ключовими партнерами, передусім з США (в розвиток підпісаної після Бухарестського саміту НАТО двосторонньої хартії між міністрами Огризко та Райс), на кшталт існуючих між Токіо і Вашингтоном. До речі, ці ідеі було б варто порушити і під час контактів з Трампом.
5. Плюс цього місяця перетворився на мінус – місія МВФ поїхала з Києва без надання офіційних чітких перспектив щодо можливих термінів узгодження нової програми. Не додав оптимізму і підсумковий прес-реліз за результатами місії, який замість заохочувальних сигналів містить критичні оцінки розвитку економіки України. МВФ декілька разів наголошує на важливості збереження незалежності НБУ для підтримки фінансової стабільності. І справа навколо спроб переглянути рішення щодо націоналізації Приватбанку також знаходиться у сфері постійної уваги Фонду.
6. Залишилося без виразної реакції Києва рішення уряду Естонії припинити видавати безкоштовні довготермінові національні візи громадянам України. Така позиція дружньої для України держави є негативним сигналом, оскільки може викликати аналогічну реакцію з боку інших країн та спричинити ерозію процесу лібералізації візового режиму України з державами ЄС. Прикро, що це відбувається одразу після візиту президента Естонії до України. Варто вжити оперативних заходів, аби захистити права громадян України.
Поради небайдужого:
1. Попри дружність зустрічі президентів Зеленського та Трампа і очевидну хімію між ними (стійкість якої все ще має пройти перевірку часом), стратегічне партнерство між Україною і США зазнало серйозного удару. Під сумнів потрапив головний актив Києва – двопартійна і двопалатна підтримка нашої держави. Благо, що вона ніколи не була персоніфікованою і це той шлях, який новій дипломатичній команді треба не гаючи часу активувати. Токсичність контактів по лінії глав держав треба збалансувати ширшими горизонтальними зв’язками. Для цього існує інструмент Комісії стратегічного партнерства між Україною та США. Ще більшої нагальності набуло питання про призначення посла України у Вашингтоні. Після останніх подій та надзвичайно прискіпливої уваги на всіх пагорбах Вашингтону до України, кандидатура посла має бути максимально професійною та представляти інтереси всієї держави – і не на 100, а на 1000 відсотків. Поява «українського сліду» в американській виборчій кампанії є небезпечним викликом для української дипломатії за всім спектром відносин, який вимагає мудрої та збалансованої стратегії, в тому числі комунікаційної. Насамперед, не варто самозаспокоюватися і думати, що наші союзники нікуди не подінуться. Немає жодних сумнівів, що зміст телефонної розмови російська сторона буде використовувати у кулуарних розмовах і з американцями, і з європейцями для просування «втоми» тепер уже від «невдячної України».
2. По приїзду з Нью-Йорка президенту Зеленському варто максимально активізувати контакти зі своїми європейськими візаві. Якщо все ще не відбулося телефонних розмов з президентом Макроном та канцлером Меркель, це треба зробити. Не зайвим було б провести відповідні довірливі бесіди на рівні послів, як у Києві, так і відповідних столицях. Можливо, невідкладно організувати бліц-візити глави МЗС до Берліна, Парижа і Брюсселя. Мовчання Києва – точно не варіант. Також варто працювати над розбудовою довірливих відносин з новим керівництвом інституцій ЄС, які приступають до виконання обов’язків вже з 1 листопада. І на майбутнє – підтримкою союзників та прихильників нам треба дорожити, зокрема і через необхідність періодичного продовження санкцій щодо РФ.
3. Чергові одкровення міністра Лаврова підтвердили, що єдину мету, яку переслідує Кремль, вимагаючи від Києва підписання, зокрема так званими «представниками» Донецька та Луганська, «формули Штайнмаєра» у рамках Тристоронньої контактної групи, - це легалізація своїх маріонеток. Київ має вибудовувати свою позицію, виходячи з базового поняття – до Тристоронньої контактної групи входять лише Україна і Росія (як сторони) і ОБСЄ (як медіатор).
Ні про які загравання стосовно можливості підписання Україною формули Штайнмаєра (в її російському варіанті), не може бути й мови. Формула Штайнмаєра – може розглядатися лише у контексті дорожньоі карти виконання Мінських домовленостей (деталі теж важливі). І аж ніяк не може підміняти собою цю дорожню карту, чи бути основою для прочитання домовленостей, як нас нещодавно в цьому переконував діючий голова ОБСЄ Лайчак. Немає дорожньої карти – немає і формули. Немає безпеки - жодних розмов про політичні кроки.
4. Анонсуючи можливість проведення нормандського саміту в найближчі тижні у Парижі, тональність виступу президента Франції Макрона на ГА ООН засвідчила триваючий тренд про очікування від України «відважних кроків для розбудови миру», елегантно обходячи питання відповідальності Росії за ситуацію на Донбасі. Більше того, в умовах негативного сприйняття у Берлині та Парижі критики їх позиції щодо підтримки України, відставки Волкера та намагання Трампа дистанціюватися від допомоги у врегулюванні ситуації на Донбасі, наврядчи доцільним є поспішність у проведенні саміту Нормандської четвірки. Логічним було б поки відкласти цей захід, з одного боку, давши можливість експертам доопрацювати потенційні домовленості, з іншого - мінімізувати негативні емоції європейських партнерів щодо України.
5. Росія продовжує тестувати Київ на предмет «червоних ліній». Зокрема, таким тестом є рішення запросити президента Зеленського на саміт лідерів СНД, який відбудеться 11 жовтня в Ашхабаді. Наступний хід за Києвом. Нагадуємо про процес інвентаризації договорів, до яких Україна приєдналася у рамках СНД. Питання будь-якої участі України у цій структурі має нарешті зникнути з порядку денного.
6. Періодичне мусування в інформаційному просторі теми про «ніхто нас в НАТО не чекає» та вкидання ідеї про міфічний договір про безпеку для України наштовхує на висновок про просування теми нейтралітету та позаблоковості. Хочеться нагадати, що ми там уже були і це дуже дорого нам коштувало. Тому було б варто вже ближчим часом ініціювати в Раді ухвалення постанови із закликом надати Україні План дій щодо членства та підтвердити незмінність курсу України на членство в НАТО.
7. Трагічна новина тижня про смерть екс-президента Франції Ширака – нагода віддати належне його внеску на початках зближення України та ЄС. Нагадаю, що Жак Ширак поки залишається єдиним Президентом Франції, який здійснив у вересні 1998 року державний візит в Україну. Тому найкращою кандидатурою для участі в церемонії його проводів була б кандидатура екс-президента України Леоніда Кучми (до сих пір пригадується надзвичайно тепла і душевна вечеря Кучма-Ширак у резиденції українського президента в Заліссі). Участь другого президента України в церемонії у Парижі надала б можливість збалансувати і «післясмак стенограми з Трампом».
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємось на наступний тиждень.