Мінські домовленості не працюють, адже Росія не виконує своїх зобов’язань. І щоб це визнати не потрібно чекати сім років. Мінські домовленості виконали свою історичну місію ще у 2016 році. В Україні з’явилася пауза для того, щоб наростити військову міць. Ми втратили частину території, але ми не втратили бойовий дух, хлопців, і ми не втратили повністю Донецьку та Луганську області.
Після 2016-го всі експерти наголошували, що Росія не буде виконувати ні Мінські домовленості, ні договір про дружбу, що підписаний та ратифікований Російською Федерацією, ні міжнародне право.
Для звільнення Донбасу потрібен новий формат. Президент, керівник Офісу президента заявляють, що не дозволять порушувати «режим тиші», який у нас є. Але який «режим тиші»? З початку 2021 року на Донбасі вбито 11 військовослужбовців.
Проблема нашої влади полягає в очікуваннях, що за нас цю проблему хтось повинен вирішити. А саме - США, а до цього - Німеччина та Франція. Меркель постійно заявляє, що підтримує Україну, і водночас Німеччина дає дозвіл на будівництво російського газопроводу «Північний потік-2». При чому Німеччина це пропускає через рішення свого Бундесвера. І Франція, яка заявляє, що підтримує Україну, натомість зближується з РФ та вже порушує питання про зняття санкцій з Росії.
Наші партнери ухвалюють рішення на підставі своїх власних національних інтересів. Ми повинні чітко розуміти, що Франція, Німеччина та США не будуть вирішувати наше питання.
Голова української делегації в Тристоронній контактній групі Леонід Кравчук пропонує запросити до переговорів США. У мене питання: запросимо в якості кого? Ми не здатні самостійно вести перемовини, нехай це роблять американці? Чи американці будуть, як Третейський суддя, дивитися, чи виконує Україна, чи не виконує Росія? Так усі знають, що Україна виконує, Росія не виконує.
На жаль, немає взагалі конкретного порядку денного від України. Для початку президент України має публічно визнати, що Мінські домовленості не діють. І визнати це з партнерами, якщо гарант на них так розраховує. Наступне – шукати новий формат, при якому чітко сказати, що у нас не збройна агресія, у нас війна. Як перший крок: самостійно вести перемовини, визначивши їхні терміни. Якщо це не діє, а ми вже можемо це прогнозувати з вірогідністю 99%, то звернутися до країн, які позиціонують себе як наші партнери, з тим, що вони зобов’язані збільшити санкції. Наприклад, відключити РФ від SWIFT, заморозити всі активи російських можновладців, російських олігархів, російського бізнесу на території Німеччини, Франції, США. Третій крок – здійснення дипломатичного тиску. Україна і відповідно країни-партнери мають відкликати своїх послів. Це жорстка послідовна позиція України. У такому разі ми можемо розраховувати на жорстку послідовну позицію наших партнерів. Зараз це процес заради процесу. Для міжнародної спільноти усе виглядає так, ніби Україна нічого не робить.
Що стосується Міністерства оборони - ніколи не розділяв Міноборони, Генеральний штаб, командувачів, зону проведення ООС. А зараз - розділяю, адже складається враження, що Міноборони все влаштовує, а якраз військових на передовій - не влаштовує. Українські військові повинні мати можливість захищати як себе, так і територію України, зокрема - стріляти у відповідь.