Коротко варто нагадати: 19 березня ввечері керівник Дніпропетровської ОДА разом з невідомими (пишуть – озброєними?!) людьми у столиці України місті Києві, в державному акціонерному товаристві «Укртраснафта» вчинив дії (кажуть - у власних інтересах), які потім стали підставою для оголошення йому догани. Крім цього, там він мав неприпустиму розмову з представником преси, яку показали багато українських і зарубіжних ЗМІ.На фоні цього інциденту, «губернатор» подається як незамінимий Глава Дніпропетровської ОДА. Лише його виключна заслуга полягає в тому, що стримано поширення російської агресії на Дніпропетровську область (і тут війна!) тощо. Тобто, серед іншого, українці Дніпропетровської області, а може й всієї України, подаються як неповноцінні, такі собі «меншовартісні».
Мало пишеться й про те, що згаданий інцидент є наслідком, який закономірний, легко прораховувався і міг бути упереджений. А сам бізнесмен діє так, як йому дозволяють захищати свої приватні інтереси, які насамперед полягають у збільшенні приватних статків.
Насамперед треба зрозуміти, яку країну представляв Глава Дніпропетровської ОДА, Україну чи іншу державу з тих, що надали йому громадянство. Бо ж українське суспільство і керівництво давно, не зважаючи на Конституцію України і чинне інше законодавство, фактично забули і змирилися з тим, що на державну службу у нас може бути призначена людина, яка не дотримується Конституції і законів України. Зокрема, «губернатор» має як мінімум три громадянства – про що він сам казав. Якщо би виявилося, що «губернатор» Дніпропетровщини у столиці України представляв інтереси якоїсь іншої держави, не України, під час конфлікту довкола ПАТ «Укртранснафта», то може йтися хіба про «втручання іншої держави у внутрішні справи України». Тоді справа мала б набрати однозначно міжнародного характеру і мала б розглядатися, крім України, і в міжнародних інстанціях.
Тут, безумовно, йдеться про компетенцію насамперед і МЗС України, і СБУ, і президента. Саме вони мали б терміново вжити необхідних заходів для вирішення такої проблеми. В такому випадку, «для чистоти експерименту» варто було би офіційно з’ясувати (наприклад, через ноти) які права і претензії до нас може мати країна, яка надавала іноземному бізнесмену громадянство. Можливо, крім України, де скоєно недобрий вчинок, «губернатора» варто карати ще й за законами інших держав? Щоправда у тих країнах, які надавали нашому «бізнесмену-губернатору», нема такого покарання як догана.
З іншого боку, все-таки не зрозуміло, що міг робити «губернатор» Дніпропетровщини в загальнодержавній фірмі? Важко собі уявити, наприклад, аби у Швейцарії (яка, зокрема, дала йому громадянство) керівник якоїсь Землі (кантону – по їхньому) приїхав у столицю Берн і там наводив порядок на свій розсуд, всупереч федеральних законів тієї країни.
Або, щоб було ближче, також важко уявити, що в Україні, наприклад, Глава Тернопільської ОДА приїздить до столиці Києва і, знаючи, що йому загрожує лише догана, влаштовує якісь діяння у державній структурі (наприклад – у АП) Бо, за його словами, там здійснено рейдерське захоплення російськими терористами. А чим гірший Тернопільський «губернатор» від Дніпропетровського?
Не зрозуміло по якому праву «губернатор» Дніпропетровської області у столиці держави Україна ходить із озброєним незаконним формуванням. Хто йому надав таке право всупереч законодавству України? Як це впливає на безпеку держави та наших громадян?
Так само не зрозуміло, чи громадянин України, маючи інформацію про російських терористів у столиці держави (про що він також сказав), звернувся до СБУ, Генпрокуратури, Президента України з вимогою терміново їх знешкодити? Інакше, треба думати, що «губернатор» приховує важкий злочин, який дуже жорстоко карається у всьому світі - тероризм. Або ж він сказав неправду, що також карається. Адже ми ж не заперечуємо проти покарання тих, хто повідомляє про «замінування» поїзда, яке завідомо неправдиве.
І вже зовсім неприйнятно, зокрема в цивілізованих державах, які надали громадянство «бізнесмену-губернатору», аби будь-хто, не кажучи про держслужбовця, так розмовляв з представником преси.
Крім цього, не зрозумілим є самий радянсько-комуністичний термін «догана». Українцям так і не відомо чи догана є покаранням, чи нагородою. Адже відомі випадки, коли за часів СРСР «догану з занесенням в облікову картку комуніста» давали навіть співробітникам, які ніколи не були в КПРС (автор, зокрема, це пережив особисто)!
Загалом, запитань виникає набагато більше, ніж відповідей.
Все це, на жаль, висвітлюється в негативних тонах не тільки ворожим російським телебаченням, але й у демократичних країнах. Зокрема в ЄС. І в результаті, однозначно можна сказати, що воно не сприяє (м’яко кажучи) євроінтеграції України. Через окремих осіб, на жаль, нашу державу і далі сприймають як «совок», а не як європейську націю.