Додає до всього цього переліку проблем і похід в політику представників колишньої номенклатури, які набралися хоробрості і проявили свою готовність реагувати на нові запити білоруського суспільства.
Одним з найбільш серйозних опонентів для чинної влади є екс-голова правління Белгазпромбанка Віктор Бабарико. Ще нещодавно про нього мало хто чув. Ситуація різко змінилася, як тільки екс-банкір заявив про свою готовність йти в президенти. Рівень його впізнаваності і підтримки стрімко почав зростати. До ініціативної групи Бабарико увійшли близько 9 т. осіб, а за його висунення кандидатом в президенти було зібрано понад 335 т. підписів (хоча згідно Конституції достатньо зібрати 100 т.)
Сам Бабарико стверджує, що політика, яка проводилася в Білорусі в останні роки, перш за все в економічній сфері, привела країну до можливої втрати свого суверенітету. На його думку, реакція Лукашенка на глобальний виклик, пов'язаний з Covid-19, була, м'яко кажучи, не зовсім адекватною. Адже, в умовах епідемії проведення масових заходів, є безпосередньою причиною зараження великої кількості людей.
У свою чергу, Олександр Лукашенко висловив припущення, що Віктор Бабарико може бути ставлеником російських олігархів і діяти в інтересах Росії.
Вже 18 червня КДБ затримало Віктора Бабарико у справі про відмивання грошей та ухилянні від сплати податків.
Ще одним потенційним кандидатом на пост президента Білорусі є колишній дипломат, екс-директор Парку високих технологій Валерій Цепкало. Він виступає за зміни, але при цьому частиною опозиції себе не вважає. Йому вдалося зібрати близько 200 т. підписів, які на його думку допоможуть далі рухатися в політичному процесі.
Також 100 т. підписів вдалося зібрати співголові громадського об'єднання "Говори правду" Андрію Дмитрієву. Його програма передбачає реалізацію концепції «мирних змін». Він вважає, що «влада хвора серцевою недостатністю і діє застарілими методами». Політик заявляв про те, що в процесі збору підписів робив ставку на роботу в регіонах Білорусі.
Дружину ще одного конкурента Лукашенка, затриманого блогера Сергія Тіхановського, змушують знятися з виборів. 16 червня Світлана Тіхановска в своєму відеозверненні заявила, що їй та її дітям загрожують і, швидше за все, подальшу боротьбу вона не зможе продовжувати. Сам блогер не був допущений до виборів і знаходиться під арештом.
Таким чином, процес зі збору підписів за висунення кандидатів, досить формального характеру, став елементом мобілізації протестного електорату в різних куточках країни.
Трохи із запізненням, представники усюдисущих спецслужб нічого не придумали кращого, ніж організовувати провокації під час збору підписів з метою затримання учасників і придушення зростаючої активності.
Своє роздратування ситуацією, що склалася неодноразово висловлював і сам Лукашенко в своїх емоційних виступах. Його головний посил - "Я все бачу. Головне, ви не переживайте. У потрібний час у потрібному місці ми повернемо всіх до тями. Перевороту в країні не буде. Майдана - тим більше".
Для реалізації такого сценарію, він змінив уряд, призначивши нового прем'єр-міністра з кадрових силовиків. Частина більш ліберально-орієнтованих управлінців пішла у відставку, поставивши таким чином хрест на поступовій лібералізації та веденні переговорів з МВФ про можливу кредитну угоду.
Слід також зазначити, що на цих виборах ризики для подальшого безперешкодного правління для влади набагато вищі, ніж це було раніше.
Втома Лукашенком на тлі серйозних економічних проблем все сильніше відчувається в білоруському суспільстві. Виросло ціле покоління, яке не знає, що таке життя без бацьки.
До того ж, його бажання зберегти свою автономію в останні роки все більше дратують Москву, яка розглядає альтернативи та можливі варіанти посилення своїх позицій в досить чутливих питаннях безпеки і енергетики.
Спроби налагодити відносини із Заходом також не увінчалися успіхом. Для чиновників Євросоюзу і лідерів багатьох держав Лукашенко асоціюється з суворим радянським минулим, яке міцно вкоренилося на зовнішніх кордонах ЄС і не бажає розчинятися у просторі загальноєвропейських принципів свободи, верховенства права і справедливості.
У той же час, одним з основних «козирів» для чинного президента є страх. Саме цим почуттям він майстерно вміє керувати, нагадуючи кожен раз своїм громадянам про те, що сталося в Україні в 2014 р, у зв'язку з незаконною анексією Криму і війною на Донбасі.
Влада чудово розуміє, що тільки за допомогою сильного емоційного наративу виникає здатність перекрити всі невдоволення, пов'язані з неможливістю вільного волевиявлення і погіршенням загального добробуту. Розрахунок в цьому питанні зрозумілий - в суспільній свідомості має сформуватися міцний взаємозв'язок подальшої прогнозованої стабільності і правління Лукашенка.
Чи вдасться цього разу уникнути серйозних суспільних хвилювань і мирно пройти випробування виборами, покаже час. Що точно не підлягає сумніву, так це неготовність Лукашенка втрачати свою політичну вагу, тим самим, даючи можливість для появи серйозних політичних опонентів.