У дискусіях щодо виявлення головних проблем економіки України, напевно, кожен економіст дасть свій варіант відповіді. З моєї точки зору, одна з найважливіших проблем - втрата промислового потенціалу, деіндустріалізація. Падіння промислового виробництва протягом дев'яти місяців поспіль (з червня 2019 року) - кількісне тому підтвердження. Але тут важливіше якісне підтвердження - в порівнянні з часами УРСР, які зовсім не є ідеалом, ми втратили великий перелік видів промисловості: від виробництва складної оптики до точного приладобудування, від автомобілебудування до виробництва складних верстатів. Цей перелік можна довго продовжувати.
І якщо ми разом з усім світом занурилися в кризу, якщо ми будемо застосовувати заходи бюджетної підтримки економіки (хай і в скромних в порівнянні з більшістю країн світу обсягах), важливо зрозуміти - на які цілі доцільно витрачати держбюджетні гроші, які у нас майже на вагу золота.
Потенційна конкурентоспроможність таких країн, як Україна, базується на двох перевагах - низьких витратах на робочу силу і доступністю великої кількості природних ресурсів. Особливістю конкретно України є відсутність виробництва дуже великої кількості споживчих товарів - внутрішній ринок переважно насичується за рахунок імпорту, що чималою мірою сприяє хронічному дефіциту торгового балансу. Виходячи з того, як його виправляти, я і хочу запропонувати такий захід, як імпортозаміщувальна індустріалізація.
Як випливає із самої назви, імпортозаміщувальною називають індустріалізацію, спрямовану на заміщення імпортних товарів продукцією українського виробництва. До речі, спочатку її і придумали для того, щоб скоротити відставання країн з низьким рівнем доходів від країн з високим рівнем доходів. Спочатку йдеться про елементарні споживчі товари, а згодом – навіть про складні засоби виробництва.
Подивимося на приклад Туреччини. За останні 25 років турецькі виробники зробили справжній ривок. До середини 1990-х років Туреччина була великим імпортером побутової техніки, а сьогодні вона сама активно працює на експорт. А такі марки як KING, Vestal, Beko, Luxell, Sunny, Regal давно стали бажаними в усьому світі - пральні машини, холодильники, духові шафи, кавоварки. Туреччина щорічно виробляє близько 25 млн. одиниць великої побутової техніки (холодильники, морозильники, плити-духовки, посудомийні і пральні машини), з яких 18 млн. одиниць експортується.
Форми і методи забезпечення цього - захист від імпорту, кредитна підтримка, державні гарантії. Результат спільних зусиль держави та турецьких виробників побутової техніки - турецька побутова техніка продається в більш ніж 120 країнах світу, продукції електротехнічної промисловості Туреччина експортує на 7-8 млрд. дол. на рік. Щоб зрозуміти, наскільки високий престиж турецької побутової техніки, зауважу, що реклама Beko красується на футболках «Барселони», одного з кращих клубів світу, який до 2015 року взагалі не розміщував на формі комерційну рекламу.
До речі, частка продукції машинобудування в загальній структурі експорту Туреччини більше 25%, а в Україні лише 9,3% (за підсумками 2019 року). Хоча не так давно на машинобудування в структурі українського експорту припадало 18-20%. Двократне зниження відбулося в тому числі і через відсутність мінімально необхідних протекціоністських заходів з боку нашої держави.
Не погоджуся з тими, хто скаже, мовляв, «пізно пити «Боржомі»», не зможемо ми потіснити іноземних виробників побутової техніки з нашого ринку. В умовах скорочення доходів громадян через кризу українські виробники матимуть можливості конкурувати ціною. Про те, яку підтримку їм потрібно надати, я написав на кілька абзаців вище, описуючи турецький приклад. Якщо ця підтримка буде, якщо наших виробників будуть ще й стимулювати вкладати кошти в НДДКР (наприклад, за допомогою податкового звільнення на суму таких вкладень), думаю не стане справи і за якістю продукції.
Більше того, для українських виробників побутової техніки відкриваються певні експортні перспективи. Криза, руйнування логістичних ланцюжків дають нам шанс. Українські виробники можуть частково замінити європейським компаніям китайську продукцію, оскільки виробництво в Україні дозволяє скоротити терміни доставки, транспортні витрати, уникнути мита завдяки зоні вільної торгівлі з ЄС. Крім цього, вартість робочої сили в Україні майже втричі нижче, ніж в Китаї. Все це дасть українській побутовій техніці цінові конкурентні переваги.
Звичайно, побутова техніка - не єдина галузь, де Україна має потенціал імпортозаміщення. До них потрібно додати будівельну та сільськогосподарську техніку, легку промисловість, фармацевтику. Зрештою, не думаю, що ми до такої міри запустили (в поганому сенсі слова) автопром, щоб не відродити виробництво вітчизняних автомобілів на наявних потужностях. Роль банків буде великою - першочергове і на більш вигідних умовах кредитування покупок продукції саме українського виробництва (побутової техніки, авто, сільгосптехніки).
Ще один аргумент на користь імпортозаміщувальної приватизації. Професор Принстонського університету Дені Родрік в книзі «Парадокс глобалізації» пише, що в 1960-1980-их роках продуктивність економіки в імпортозаміщувальній Латинській Америці росла швидше, ніж в орієнтованій на експорт Східній Азії.
Нарешті, варто розраховувати і на перехресний ефект. Свого часу Індія успішно проводила імпортозаміщувальну індустріалізацію в таких галузях, як фармацевтика, виробництво електротехнічних виробів і автомобільних компонентів, металургійна промисловість. І в цих галузях Індія стала гравцем світового класу. Але на цьому все не закінчилося. Наприклад, кістяк безлічі найсильніших IT-компаній в індійському Бангалорі (аналог Кремнієвої долини) складають інженери і технічні фахівці, що працювали в свій час в компаніях з виробництва електротехніки, автомобільних компонентів і обладнання для металургії. Тобто, ці фахівці беруть участь в інноваційній індустріалізації, в створенні «Індустрії 3.0», що базується на домінуванні електроніки та інформаційних технологій у виробництві.
Так, найпередовіші країни світу підходять до «Індустрії 4.0» і всерйоз розмірковують про «Індустрію 5.0». Але входження України навіть в парадигму «Індустрії 3.0» дозволить нашій країні перейти від експортно-сировинної економіки до економіки високотехнологічної. Криза - вдалий час для кардинальних ривків. Якщо ми будемо досить амбітними і далекоглядними, то заходи державної підтримки спрямуємо в значній мірі на імпортозаміщувальну індустріалізацію з прицілом на подальшу інноваційну індустріалізацію. Що і дозволить Україні поступово увійти до клубу країн з високим рівнем доходу.