Українська революція: перспективи

17 травня в приміщенні Фундації ім. Олега Ольжича відбувся круглий стіл на тему: «Майдан: перспективи української революції».

Розглянуто низку питань, а саме: ідеологія націоналізму і Майдан; роль націоналістичних організацій у перемозі Майдану; перспективи української революції; завдання українських націоналістів на сучасному етапі.

Основою для обговорення став підготовлений керівником Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова Олегом Баганом ідеологічний документ «Розвинути національну революцію».

Фото: Надано автором

Свої міркування висловлювали представники ОУН – Богдан Червак, Сергій Кот, Роман Матузко, Андрій Щекун. Від ОУН(бандерівців) – Тарас Гребеняк; Жіночого товариства ім. Ольги Басараб і Олени Теліги – Олеся Применко; «Тризубу» ім. Степана Бандери – Ігор Загребельний, а також громадський активіст Євген Чепилянський.За підсумками обговорення створено редакційну групу для підготовки нового програмного документу ОУН, в основу якого будуть покладені підготовлені доповіді та висловленні під час круглого столу міркування.

Головний підсумок круглого столу: національну революцію треба завершити, без націоналізму не можливо зберегти незалежну і соборну Україну.

Ось деякі міркування Романа Матузки, які він висловив під час круглого столу, і, які, на мій погляд, заслуговують на увагу.

Перспективи Української Революції у світлі змін, які започаткував Майдан у 2013-14 роках, досить оптимістичні. Для цього ми маємо достатньо умов і можливостей. Слід лише чітко побачити і усвідомити наші можливості. І це – незважаючи на те, що в Україні став реальністю збройний заколот, з метою підриву територіальної цілісності України та ліквідації її державності.

Відносно недавно, у 2003 році, німецька газета “Берлінер Цайтунг” щодо України написала наступне:

Ми маємо давати собі звіт, що Україна – величезна територія, яка протягом тривалого часу перебувала у бездержавному, поневоленому стані, була об’єктом нещадного викачування природних і економічних ресурсів в інтересах метропольного центру, становила для нього чи не основний поставщик природних, фінансових і людських ресурсів. Україна була становим хребтом у справі реалізації геополітичних інтересів імперії.

З відновленням Незалежності України в правлячих кабінетах залишилася у недоторканому вигляді політична та кадрова структура, яка емоційно і світоглядно не тільки продовжувала перебувати під сферою інтересів Москви, а також діяти у напрямку виконання її завдань, вказівок і директив, діяла всупереч державних та національних інтересів України.

Нещадне економічне спустошення, грабунок та викачування природного і економічного потенціалу України, який для досить широких верств українського суспільства став явним за час правління колаборантського режиму. Наслідки його панування – підступна окупація Криму, вимоги оплати за газ за особливо високими цінами, разом з вимогою так званої передоплати, тиск, який здійснює Росія супроти України з метою ліквідації її державності, – то все лише додатково доводить, що Україна продовжує у планах Москви залишатися об’єктом, який має постійно бути для Росії потужним фінансовим донором. Тим донором, без якого Росія існувати не може.

Майдан переміг не тільки колаборантський режим. Майдан фактично повернув українцям вкрадену у них Україну. Тому перспективи Української Революції досить оптимістичні.

Безумовно, ідеологічною основою подальшого розвою України має залишатися Українська Національна Ідея.

Практично не тільки Майдан, а вже майже вся Україна сприйняла цей напрямок українських націоналістів. Україна вже йде по ідеологічному націоналістичному шляху. З тою тільки різницею, що визначальні владні важелі, які мали б забезпечити його економічне підгрунтя, не в їхніх руках.

Задля поширення нашого впливу на українські маси нам потрібно надати широкому загалу українського громадянства коротке роз’яснення, суть того, що то є Українська Національна Ідея. Тому зі свого боку пропоную такий варіант:

Українська Нацiональна Iдея – це споконвiчна мрiя i прагнення Українського народу до вiдродження державностi (нинi юридично реалiзована) і величi своєї держави, що має стати основою подальшого розвитку Соборної України, яку розумiємо у триєдностi:

1. Духовнiсть -"Собор наших душ",

2. Зiбранi воєдино усi частини народу - "Вiд Сяну - до Дону" та

3. Єднiсть поколiнь - "Вiд минулих до нинiшнiх i ненароджених"), яка у сукупності творить сильну i заможну Українську Держави, яка гарантуватиме захист i забезпечення високого життєвого рiвня для всiх громадян України.

Такою на мій погляд, має стати основа того, що ми маємо донести до наших мас той напрям, за який борються українські націоналісти.

В проблематиці поняття Державність України відсутня середина, відсутня так звана різнобарвність політичного спектру. Тут лише два визначальних кольори – Україна, як Держава існує, або ні.

Всі противники Державності України про це знають. Маємо це розуміти і ми. І донести це до наших мас.

Складовою частиною Української Національної Ідеї є національне визначення українців, яке без існування української мови неможливе.

Мовне питання – то основа Українського Державотворення. Будь-яке намагання вести мову про надання статусу другої державної щодо якоїсь іншої мови ми маємо розуміти, як прагнення встановити в Україні іншу державну мову, зробити її не другою, а однією і пануючою. Теза про так званий другий державний статус іншої мови – то вияв прагнень тих політичних течій в Україні, які прагнуть до ліквідації самого існування Української Держави. Іншого бути не може.

Немає значення, хто, де і якою мовою розмовляє у побуті. Але Україна є державою, яка утворена на основі здійснення безпосередньо Українською Нацією свого невід’ємного права на самовизначення. А складовою самовизначення Нації є її мова. Збереження мови, її розвиток – одна зі складових завдань, що мають бути захищені Українською Державою.

Україна є багатою країною. Тому для зміцнення статусу української мови нам слід розглянути можливості встановити на законодавчому рівні стан, при якому всі державні службовці (викладачі та і інші), які під час виконання службових обов’язків якісно послуговуються українською мовою, мають отримувати 25 відсотків до свого посадового окладу.

Нам можуть зазначити, що на це відсутні кошти. Це скажуть ті, які емоційно і світоглядно далекі від України і прагнуть до ліквідаціїї її державності. Менше треба вивозити донорської фінансової крові на Московщину і загалом за межі України.

Через позицію певних політичних течій, які від початків Незалежності України діяли всупереч національних інтересів України, відбулася значна дискредитація самої ідеї незалежності України.

Ми маємо взяти до уваги, що політичний спектр в Україні, на відміну від давніх Європейских країн, (між іншим, схожий стан з Україною існує і в країнах, що донедавна знаходилися у так званому соцтаборі), окрім партій державницького спрямування існують і діють за вказівками імперського Центру партії антиукраїнського, антидержавного спрямування. Події останніх днів, коли піднімають прапори чужої держави і прагнуть відірвати від України частини її території – тому прямий і неспростовний доказ.

Подібні антидержавні політичні партії практично відсутні в країнах Європи. У нас вони є і становлять відверту агентуру Москви. Діють вони на коши не лише Кремля, а й тих олігархів, які є її прихованими, чи навіть відвертими виразниками.

Ми маємо такий капітал розглядати як ворожий і він має з України бути витіснений.

Той капітал, який чітко зайняв державницьку позицію не лише декларативно, а й довів свою підтримку Українській державності, має нами розглядатися, як український національний капітал.

Зміцнення Української державності невідворотньо сприятиме не тільки розвитку малого і середнього українського бізнесу, а й остаточному формуванню в Україні основи її існування – українського національного капіталу.

На шляху до його формування і зміцнення стануть наші дії, які сприятимуть участі українських підприємців з діаспори, з можливим поверненням в Україну самих українських підприємців, разом з їхнім капіталом, що сьогодні розкидані по країнах світу. Від часу, коли українське законодавство надасть їм пільги у справі будівництва нової демократичної України, у справі вкладання їхнього капіталу та можливостей його розвитку в економічній інфраструктурі України, проблема швидкого відновлення економіки, добробуту населення, а на цій основі мілітарного зміцнення державності України стане справою забезпеченою.

У листопаді 2017 року ми відзначатимемо славну дату – 100-річчя проголошення Української Народної Республіки.

Останній Президент УНР – славної пам’яті Микола Плав’юк передав, як символ спадковості нинішньої України від УНР Президенту відновленої Української Держави, клейноди і символи УНР. Ми маємо на законодавчому рівні закріпити правонаступництво України і УНР.

Ми маємо закріпити в Конституції, як демократичний напрямок розвитку, так і національне, а не географічне визначення нашої держави.

І як здається, найкращим підтвердженням 100-річчю нашої національної Державності стане закріплення в Конституції назви нашої держави – Українська Народна Республіка.

Отже, перспективи подальшого розвитку України після Майдану несумнівно оптимістичні. Ідеї Української Національної Революції перемагають.

Богдан Червак Богдан Червак , Голова Організації Українських Націоналістів
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram