ГлавнаяБлогиБлог Богдана Червака

Степан Бандера і Майдан

Відзначення 105-ї річниці від дня народження Степана Бандери, як це не парадоксально, стало випробуванням для Майдану.Захід, який щороку 1-го січня ініціює і проводить ВО «Свобода» цього разу викликав опір у людей, яких важко запідозрити у «несприйнятті» С.Бандери. Навпаки, окремі з них називають себе «бандерівцями», інші – хоч так себе не називають, але не пропускають нагоди, щоб підкреслити свої симпатії до національно-визвольної боротьби ОУН і УПА.

Фото: EPA/UPG

Мотивацію цьогорічного опору С. Бандері пояснюють двома чинниками: картинка ТБ, особливо російських каналах, може бути використана проти Майдану; С.Бандера не сприймається на сході і півдні країни, а отже цьогорічне відзначення його пам’яті може відкинути від Майдану цю частину України.

Думаю, що Майдан тут ні при чому. Не було б Майдану, знайшовся б інший привід «воювати» з С.Бандерою. У даному випадку йдеться про якусь своєрідну фобію до всього, що пов’язане із діяльністю ОУН і УПА.

Стосовно сюжетів на телебаченні, особливо російському, то тут, як кажуть, кілок на голові теши, нічого не зміниться. Символами російської інформаційної політики й надалі залишаються Доренко і Кісєльов, які будуть «мочити» Україну незалежно від того з ким вона асоціюється: націоналістом Бандерою чи соціалістом Грушевським. Як це можна не бачити – не розумію.

Дещо інша ситуація, коли йдеться про сприйняття чи не сприйняття С. Бандери на сході і півдні України. Тут треба визнати, що у свій час радянська пропаганда доклала чималих зусиль, щоб дискредитувати український національно-визвольний рух ОУН і УПА, а отже домоглася свого. Зокрема ще є люди, особливо на сході і півдні України, які живуть радянським стереотипами й сприймають С. Бандеру та інших націоналістів як своїх особистих «ворогів».

Але чи може цей об’єктивний факт стати аргументом для того, щоб перестати вшановувати пам'ять С. Бандери, інших лідерів націоналістичного руху?

Так, може, коли не вірити в історичну правду, заплющувати очі на жертовність людей, які віддавали своє життя, щоб Україна у якій живимо, була по-справжньому незалежною і вільною державою. Цей аргумент також прийнятний для різних політичних конюктурників, які на західній Україні сидять у президіях з портретами Коновальця, Мельника і Бандери, а на сході чи Криму розповідають, що і в Радянському союзі «не все було погано».

Щоб переконатися наскільки такі «аргументи» не витримують критики пропоную повернутися у минуле, яке всі пам’ятають.

У кінці вісімдесятих років минулого сторіччя найбільш «неприйнятною» для сходу і півдня була сама ідея самостійної України. На цьому постійно наголошувала комуністична партія, яка перебувала при владі, і думала, що це на вічно. Референдум першого грудня 1991 року зруйнував цей стереотип.

Галичани мають пам’ятати, що коли у буремні часи боротьби за відновлення незалежності України вони піднімали перші синьо-жовті прапори, то не в одного з них крутилася в голові думка, а чи визнають ці прапори «на сході», де вони сприймалися виключно як мазепинські, петлюрівські й бандерівські?

Те саме можна сказати про сучасний гімн держави «Ще не вмерла Україна» виконання якого було виявом «махрового українського націоналізму», і герб «Тризуб», який, за твердженням колишніх комуністичних ідеологів, начебто наганяє страх на українців.

А чи можемо сьогодні уявити наше життя без цих «бандерівських» символів.

Навпаки, вони стали символами нашої національної єдності, соборності, честі й гордості. Що б з цього приводу не показували на російському чи будь-якому іншому телебаченні, по-іншому вже не буде.

Подібних прикладів існує безліч, але всі вони могли з’явитися тільки тому, що завжди знаходилися люди, яку усвідомлювали, що існують фундаментальні духовні цінності нації, які можуть бути на якийсь час дискредитованими, але від того не перестануть бути цінностями.

Так, нам хотілося б, щоб українські цінності, які в основі своїй невіддільні від європейських, власне українська ідеологія державотворення стали домінуючими вже сьогодні. Переконаний, що Степан Бандера також ставив перед собою таку мету. Але на відміну від окремих нинішніх «патріотів» він добре розумів, що у справі цінностей та ідеології не можна йти на гнилі компроміси, оглядатися на думки чужинців, а тим більше ворогів української державності.

Саме тому він «не зручний», «не бажаний», але так потрібний Україні.

Богдан Червак Богдан Червак , Голова Організації Українських Націоналістів
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram