«Портрет Богдана Ступки». 1971. Полотно, темпера. 55х78 см
Народився в селі Москалівка Тернопільської області, закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І.Труша (відділення декоративного розпису) і Львівський інститут прикладного мистецтва (спеціальність – кераміка), можливо через це, і через те, що батько – ткач, фактура відіграє одну з головних ролей в його живописі. Свою особливу техніку, коли полотно ніби зіткане з безлічі ниток, має рихлу фактуру і ефект 3D сам Марчук називає «пльонтанізм».
«Композиція». 2010. Папір, авторська техніка. 64х49 см
В радянський час Іван Марчук уникав тенет системи і рамок соцреалізму, був визнаним генієм у колі шістдесятників-дисидентів, які стояли на національній платформі, вперто шукав свій неповторний почерк. З 1989 по 2001 рік жив в Австралії, Канаді, США, з 2001-го живе в Києві. Сам він так ділить життя на періоди: в неволі, в еміграції, в Києві.
«Портрет Богдана Ступки». 1971. Полотно, темпера. 55х78 см
Марчук – «художник, який говорить», тому приведу кілька його цитат:
«Мистецтвознавці не знають, що про мене писати. Вони видумують імена, шукають поезію, вигадують ґрунт, з якого я, на їхню думку, мав прорости. А я виріс на камінні і не визнаю жодних традицій, я просто з'явився. Вони ж не хочуть погодитися, що так буває. Радянська школа живопису культивувала одноманітність. У нас в інституті в одній майстерні працювало двоє художників. Якось вони писали етюди на пленері, а коли закінчили й зібралися додому, не могли розпізнати свої картини. Щоб визначити авторство, намагалися згадати, хто з них використовував ультрамарин, а хто ні. Коли я вчився в інституті, всередині в мене щось вирувало. Саме тоді я вирішив: якщо не проявлю себе зараз, то кину пензлі й повернуся назад у село, до землі. На заводі ужиткових матеріалів ми займалися переважно дурницями. І я в той період почав малювати щодня прямо на роботі. Мені наче прорвало шлюзи». («Дзеркало тижня», 19 липня 2013)
.
"У вирій полетіли" із циклу "Голос душі"(1965-1979)
«Совєтські художники працювали так: як почав у студентські роки, так усе життя править одну лінію. Ті самі сюжети, пейзажі, одна техніка. У мене вже є кілька технологій, які треба патентувати».(theinsider.ua, 23 червня 2014).
«Пейзаж». 2010. Полотно, авторська техніка. 40х50 см
«Я практично всі думки, що про мене є, вже знаю. Я не дозволяю критикам виступати на виставках, які сам влаштовую. Зразу кажу: «Панове, ви пришли споглядати картини. Якщо вас щось цікавить, то ось я серед вас — питайте». У тому ж Нью-Йорку щотижня 20-25 відкриттів виставок. На них приходиш, сідаєш до столика, п’єш вино і спілкуєшся. Але ніколи ніяких лекцій мистецтвознавців. А в нас художник стоїть, як той бовдур, і слухає похвальби, бо ніхто ж не критикує в такий момент. То ж неетично вищою мірою”.(interesniy.kiev.ua)
Із циклу "Нові експресії".