У 1929 році Бойчука і його послідовників почали цькувати за «селянську обмеженість», «дрібнобуржуазні тенденції» і «куркульску психологію», протиставляючи їхньому «замилуванню минулим» - «мистецтво майбутнього, мистецтво пролетаріату».
Після 1930 року Микола Рокицький почав активно опановувати пролетарську тематику – «Каталі», «Формовщики», «Ливарний цех», «Шахтарі», «Доменний цех», «Доменщики», «Руду беруть», але його трудівники – всі на одне обличчя, тут немає індивідуальностей, «люди-гвинтики»,часто повернуті спиною до глядача.
Здається, його цікавить безліч речей – колективний порив, сила маси, герої, але він не бачить серед цих фігур людини.
Хоч Рокицький з часом наближається до соцреалізму, переходячи від монументалізму до плакатності, в його роботах все одно відчувається школа Бойчука – в композиційних побудовах, закруглених лініях, площинному трактування простору.
У 1930-1935 роках створював картони до гобеленів. У 1927-1940 рр. викладав у Київському художньому інституті. Помер 14 лютого 1944 року, похований на Лук’янівському цвинтарі.
Єдина монографія про художника датується 1933 роком: Холостенко Євген. Микола Рокицький. Харків, Рух, 1933.