Потім Reuters з посиланням на анонімні джерела повідомив, що Трамп обговорював питання виходу з Сирії зі своїми радниками. Зважаючи на пасаж про підтримку чужих кордонів і неможливість підтримати свої, це можна сприймати як натяк на його ідею побудувати стіну на кордоні з Мексикою, щоб запобігти нелегальній міграції і зупинити наркотрафік. Трампу не вдалося закласти гроші ну спорудження стіни до бюджету США, адже така ідея не користується підтримкою нісеред демократів, ні серед республіканців. Йому також не вдалося переконати Мексику будувати таку стіну за власний кошт.
Не можна виключати, що він прагне зекономити на інших оборонних витратах, щоб перекинути гроші з однієї частини величезного бюджету до іншої, зокрема, на будівництво стіни, яке теж можна сприймати як захід, що зміцнює безпеку США. Чи реалістичний цей шлях – покаже майбутнє.
Заява про виведення американських військ із Сирії виглядає дуже дивно на тлі недавнього призначення радником з національної безпеки Джона Болтона, який є за своїми поглядами яструбом з яструбів, який вірить, що США мають бути присутні всюди в світі, підтримувати порядок у світі, зокрема, з допомогою зброї.
Загалом ще у інавгураційній промові Трампа був натяк на те, що він має намір продовжити політику Обами в міжнародній сфері. Він сказав наступне: «Ми нікому не прагнемо нав'язати наш спосіб життя, скоріше, він буде сяяти для всіх інших як приклад для наслідування». Я, аналізуючи його промову, згадав дві концепції американської зовнішньої політики, які конкурували між собою.
У Сполучених Штатах здавна, ще на початку 20 століття (можливо і раніше), відбувалися дискусії про її методи у стосунках зі світом.
Одні доводили, що Америка має будувати зразкову демократію, яка стане дороговказом для інших, при цьому не втручатися у чужі справи. Інший підхід: Америка має активно поширювати свої цінності (малася на увазі свобода і демократія) по світу. Домінуючим виявився другий підхід.
Американці активно діяли по всьому світі, поширюючи свої спосіб життя. Власне, одним з прикладів такого поширення можна назвати план Маршалла для післявоєнної Німеччини. Хоча є приклади і невдалого «поширення» - скажімо, війна у В'єтнамі.
Так ось Обама вивів США ледь не з усіх конфліктів. Але місце довго порожнім не буває. Туди негайно заповзали ІДІЛ і Росія. З усіма відповідними наслідками.
На щастя, за Трампа США не стали здійснювати таку ялову політику. Вони займали жорстку позицію у Сирії, жорстко і рішуче повернулися в переговорний процес по врегулюванні війни між Росією і Україною, звідки Обама самоусунувся. Надали Україні летальну зброю, що відмовлявся робити Обама.
ІДІЛ і справді переважно втратив контроль над Сирією. Там поруч із США домінують Росія, Туреччина й Іран, які ще в останні дні правління Барака Обами створювали робочу групу з врегулювання конфлікту в Сирії, демонстративно не запросивши туди США. Але ці країни мають в Сирії інтереси, які аж ніяк не співпадають. Не можна виключати, щосамоусунення США призведе до події, поруч з якими нинішня ситуація здаватиметься раєм.
В України розмови про виведення військ з Сирії може викликати занепокоєння. Адже завжди існуватимуть сумніви, чи не захоче наступним кроком Білий дім зекономити на мілітарній допомозі для України.
Лишається почекати, як Трамп має намір здійснити таку несподівану політику. Думаю, що такий підхід зустріне жорсткий спротив з боку як республіканців, так і демократів.