Розділ 1
КУЛЬТ РАННЬОГО СТАРТУ РАННЬОГО СТАРТУ
Ласло Полгар народився в маленькому угорському містечку через рік і чотири дні після беззастережної капітуляції німецьких військ і закінчення Другої світової війни. У нього не було ані бабусь, ані дідусів, ані двоюрідних братів чи сестер — їх усіх винищив Голокост, як і першу дружину його батька і п’ятьох їхніх дітей. Ласло твердо вирішив, що в нього буде сім’я — і не проста.
До батьківства він почав готуватися вже в університеті, вивчаючи біографії легендарних мислителів — від Сократа до Ейнштейна. Ласло вирішив, що традиційна освіта неефективна і що своїх дітей він може зробити геніями, якщо дати їм правильний ранній поштовх. Таким чином він доведе одну дуже важливу річ: що з будь-якої дитини можна виліпити зірку в будь-якій царині. Ласло просто потрібна була дружина, яка б погодилася втілити цей план.
У матері Ласло був друг, а в того — дочка Клара. У 1965 році дівчина поїхала до Будапешта, де особисто познайомилася з Ласло. Той не став ходити манівцями, а на першому ж побаченні сказав, що планує мати шістьох дітей і що виховає їх так, що ті стануть великими людьми. Повернувшись додому, Клара без особливого ентузіазму повідомила батькам, що «познайомилася з дуже цікавим хлопцем», але геть не уявляє себе в ролі його дружини.
Вони продовжили листуватися. Обоє були вчителями і зійшлися на тому, що шкільна система освіти була безнадійно стандартна, покликана забезпечувати світ «простою сірою масою», як висловився Ласло. Через півтора року такого листування Клара усвідомила, що її приятель — вельми неординарна особистість. Ласло нарешті надіслав їй любовного листа, в кінці якого зробив їй пропозицію. Вони одружилися, переїхали до Будапешта і взялися до роботи. На початку 1969 року народилася Сьюзен, і експеримент розпочався.
Для свого першого генія Ласло обрав шахи. У 1972-му, за рік перед початком практики Сьюзен, американець Боббі Фішер переміг росіянина Бориса Спаського у «Матчі століття». В обох півкулях цю подію сприйняли як репетицію холодної війни, і шахи нараз стали частиною попкультури. Крім того, на думку Клари, у цієї гри була безперечна перевага: «Шахи — вид спорту, який відрізняється від інших об’єктивністю і легкістю оцінки». Перемога, поразка чи нічия оцінювалися порівняно із рештою світу шахів. Ласло вирішив, що його дочка стане чемпіоном світу з шахів.
Ласло був терплячим і скрупульозним. Спочатку він узявся зі Сьюзен за «війни пішаками». У грі самі лиш пішаки, а перемагає той, хто першим виведе вперед весь задній ряд. Скоро Сьюзен уже вивчала ендшпілі й пастки в дебюті. Гра їй подобалася, і вона швидко все у ній схоплювала. Через вісім місяців навчання Ласло взяв її з собою в задимлений шаховий клуб у Будапешті й запропонував присутнім там дорослим чоловікам зіграти зі своєю чотирирічною дочкою, чиї ноги навіть не діставали до підлоги. Сюзан виграла свою першу гру, а її розгніваний суперник вилетів із клубу. Потім вона потрапила на чемпіонат дівчат і перемогла в категорії до одинадцяти років. У свої чотири вона не програла жодного поєдинку.
До шести Сюзан уміла читати й писати і на кілька років випередила своїх однолітків з математики. Ласло і Клара вирішили, що навчатимуть її вдома, а вдень вона гратиме у шахи. Угорська поліція погрожувала Ласло в’язницею, якщо його донька не отримає обов’язкової шкільної освіти. Він місяцями переконував Міністерство освіти видати йому дозвіл. Молодша сестричка Сьюзен, Софія, також навчатиметься вдома, як і Джудіт, яка ось-ось мала народитися і яку Ласло і Клара мало не назвали Жені — що угорською означає «геній». Усі три дівчинки стали частиною одного величезного експерименту.
Зазвичай сестрички вже о сьомій ранку були у спортзалі, грали з інструкторами у настільний теніс, а до десятої поверталися додому на сніданок, після чого весь день грали в шахи. Коли Ласло досягнув межі у своїй компетенції, він найняв своїм трьом майбутнім геніям інструкторів. У вільний час він витинав з часописів, присвячених шахам, репортажі про останні матчі, яких накопичилося двісті тисяч. У цих репортажах частенько наводилася коротка довідка про потенційних супротивників. Вирізки він збирав у підшивку, поступово формуючи картотеку. До появи комп’ютерних шахів вона була для Полгарів найбільшою у світі навчальною базою даних про шахи, і поступалася хіба що таємним архівам Радянського Союзу.
У 17 років Сьюзен стала першою жінкою, кваліфікація якої уможливлювала її участь у світовому чемпіонаті для чоловіків, однак міжнародна шахова федерація її не допустила. (Правило, яке, завдяки її досягненням, невдовзі змінили.) Через два роки, 1988-го, коли Софії було 14, а Джудіт — 12, дівчата стали трьома з чотирьох членів угорської команди на жіночій Шаховій олімпіаді. Вони перемогли й побороли Радянський Союз, який від часів заснування змагань здобув перемогу в 11 іграх з 12. Сестри Полгар стали «національним надбанням Угорщини», як висловилася Сьюзен. Наступного року комунізм зазнав краху, і відтоді дівчата змогли брати участь у змаганнях по всьому світу. У січні 1991-го, коли Сьюзен виповнився 21 рік, вона стала першою жінкою, яка здобула статус гросмейстера, зігравши в турнірі проти чоловіків. У грудні Джудіт, маючи 15 років і п’ять місяців, стала наймолодшим гросмейстером у світі, як серед чоловіків, так і серед жінок. Коли Сьюзен запитали на телебаченні, чи хотіла б вона виграти світовий чемпіонат у чоловічій і жіночій категоріях, вона мудро відповіла, що хотіла б виграти «абсолютну категорію».
Жодна із сестер так і не досягла найбільшої мети Ласло і не стала всесвітнім чемпіоном, але всі вони були видатними. У 1996 році Сьюзен узяла участь у світовому чемпіонаті серед жінок і перемогла. Рекордом Софії стало звання міжнародного майстра, що на сходинку нижче від гросмейстера. Джудіт сягнула далі, посівши 2004 року восьме місце у світовому рейтингу.
Експеримент Ласло спрацював. І спрацював так вдало, що на початку 1990-х років чоловік висловив припущення, що якби його підхід із ранньою спеціалізацією використали на тисячі дітей, то людство змогло б подолати такі проблеми, як рак і СНІД. Якщо вже на те пішло, шахи були всього лиш випадковим засобом доведення його загальної думки, а глобальна суть полягала в іншому. Так само, як історія Тайґера Вудса, історія Полгара стала темою численних статей, книжок, телешоу та лекцій масової культури як приклад практичної сили раннього старту. Онлайн-курс під назвою «Вирости генія» (Bring Up Genius!) пропонує уроки за методом Полгара, щоб «скласти власний план життя генія». У бестселері «Важливість таланту перебільшена» (Talent Is Overrated) сестри Полгар і Тайґер Вудс використані як доказ того, що ранній старт у цілеспрямованій практиці є ключем до успіху у «практично будь-якій сфері діяльності, яка має для вас значення». Потужним уроком тут є те, що будь-що в цьому світі можна підкорити однаковим чином. А за основу для нього може правити одне дуже важливе і вкрай обділене увагою припущення, що шахи і гольф — типові приклади усіх тих видів діяльності, що можуть мати для вас значення.
Подумаймо, як багато існує у світі речей, що їх люди хочуть освоїти і що їх справді можна порівняти з шахами і гольфом.
Психолог Ґері Кляйн вважається першовідкривачем моделі спеціалізації «натуралістичного прийняття рішення» (НПР). Дослідники НПР спостерігають за професіоналами у їхньому звичному робочому середовищі, вивчаючи особливості процесу прийняття ними ризикованості рішень в умовах обмеженого часу.
Кляйн показав, що експерти з низки сфер дуже подібні до гросмейстерів саме тим, що підсвідомо впізнають знайомі їм комбінації.
Коли я попросив Гаррі Каспарова — мабуть, найвидатнішого гравця у шахи за всю історію, — описати свій процес прийняття рішення щодо певного ходу, він відповів: «Я бачу хід і комбінацію майже одразу», — спираючись на схеми, які бачив до цього. Каспаров сказав, що готовий закластися, що гросмейстери зазвичай роблять той хід, який спадає їм на думку в перші секунди. Кляйн спостерігав за начальниками пожежних служб і вирахував, що близько 80 % своїх рішень вони приймають так само інстинктивно і в межах кількох секунд. Пропрацювавши пожежниками багато років, вони впізнають одні й ті самі комбінації в поведінці полум’я і охоплених вогнем будівель, що ось-ось заваляться. Згодом Кляйн спостерігав за військово-морськими командирами в мирні часи, в умовах усунення різних надзвичайних ситуацій (наприклад, у разі помилкового прийняття комерційного судна за вороже з подальшою стріляниною він зауважив, що вони дуже швидко розпізнають потенційну загрозу сплутати цивільний рейс із ворогом і збити його). У 95 % випадків ці командири вираховували закономірність і обирали звичний план дій, який першим спадав їм на думку.
Один з колег Кляйна, психолог Деніел Канеман, під час вивчення процесу прийняття людиною рішень покладався на модель «евристики й упередженості». Більшої різниці між його результатами і результатами Кляйна бути просто не могло. Досліджуючи судження висококваліфікованих експертів, Канеман часто виявляв, що досвід не спрацьовував. Ба більше, він зазвичай давав їм упевненість у собі, але не розвиток навичок.
Канеман і себе долучив до того критичного аналізу. Уперше до нього закралися сумніви щодо зв’язку між досвідом і рівнем кваліфікації 1955 року, коли він був молодим лейтенантом психологічного підрозділу Збройних сил Ізраїлю. До його обов’язків входило оцінювання кандидатів на офіцерське звання через тестування, яке вони перейняли від британської армії. В одній із вправ команди з восьми осіб мусили перелізти разом із телефонним стовпом через стіну заввишки майже два метри так, щоб стовп не торкнувся землі і щоб ані він, ані жоден із солдатів не торкнулися стіни. У процесі вельми стресового завдання виявилися явні лідери, наслідувачі, хвальки і скиглії. Різниця в тому, як люди виконували завдання, була настільки помітна, що Канеман і його дослідницька група дійшли висновку про необхідність оцінки лідерських якостей кандидатів і прогнозу їх під час військової підготовки та в бою. Як же вони помилялися. Раз на кілька місяців наставав «день статистики», коли вони аналізували точність власних прогнозів. Кожного разу вони виявляли, що впоралися не набагато краще, ніж коли б просто вгадували. Кожного разу вони здобували досвід і висловлювали впевнені судження. Але щоразу вони переконувалися, що ліпших результатів не досягли. Канеман дивувався з «цілковитої відсутності зв’язку між статистичною інформацією і адекватним досвідом надання оцінки». Приблизно тоді таки вийшла друком авторитетна книжка про експертне судження, яка, про що зізнався Канеман, «надзвичайно» його вразила. Це був детальний огляд досліджень, які сколихнули психологію, позаяк показували, що в багатьох реальних ситуаціях, — починаючи з адміністраторів у коледжах, які оцінюють потенціал студентів, психіатрів, передбачають поведінку пацієнтів, і закінчуючи спеціалістами з розвитку кадрів, котрі вирішують, хто успішно пройде стажування, — досвід як такий сам собою не формує навичок.
У сферах, де головну роль відіграє людська поведінка і де шаблони повторюються не зовсім точно, повторення не сприяло навчанню. Шахи, гольф і пожежна служба є винятками, а не правилом.