Наступна дискусія з Трампом щодо України, яку я пам’ятаю, відбулася лише 25 червня. Я був в Ізраїлі на зустрічі з Нетаньягу та на тристоронній зустрічі з Патрушевим та Бен-Шабатом, але брав участь у відеоконференції засідання РНБ у нашому колишньому консульстві в Єрусалимі, поблизу готелю «Давидова вежа», де я зупинився. На засіданні, яке відбулося у Вашингтоні у залі засідань у звичайному складі, мали обговорювати інші питання, але раптом Трамп згадав «Північний потік», поскаржившись на «наших великих Європейських союзників» та низькі витрати Німеччини на оборону.
— Анґела [Меркель], каже, що вона досягне цього [2% ВВП] до 2030 року, запам’ятайте це, Джоне, — сказав він екрану у вітальні, де показували мене в Ізраїлі. — Я дослухаюсь до своїх радників, що б там люди не думали. — Трамп засміявся (як і я), а потім знову загорлав на повен голос: — У торгівлі з усіма суцільне гадство. Це буде найкращий червень за останні роки. Тарифи приносять багато грошей.
Тоді він знову перейшов на Україну та програму допомоги на закупівлю озброєння обсягом 250 мільйонів доларів.
—Ти схвалив це, Джоне? Я сказав, що це цільове призначення Конгресу, яке продовжило управління оборони. — Наскільки це нерозумно? — запитав Трамп. — Німеччина не витрачає кошти на сусідні країни. Анґела каже: «Ми не витрачаємо, бо це сусідні країни». Джоне, ти згоден щодо України?
Я не відповів прямо, непокоячись про те, що раптом змусило Трампа звернути увагу саме на цю військову допомогу. Натомість я запропонував Есперу порушити всі ці питання щодо НАТО та розподілу тягаря України на зустрічі міністрів оборони НАТО, запланованій на найближчі дні. Ймовірно, це було вперше, коли я почув, що допомога Україні з питань безпеки опинилася під питанням, але справжня проблема полягала в тому, як Трамп про це дізнався і хто придумав використати це як важіль проти Зеленського та його нового уряду. Я так і не знайшов відповіді на ці запитання, але Малвейні, як директор адміністративно-бюджетного управління, безумовно, був одним із джерел. Ключовим моментом, який я виніс із цієї розмови, було те, що допомога Україні з питань безпеки ризикувала бути поглинутою фантастичними теоріями змови. Десятого липня я зустрівся в моєму кабінеті зі своїм українським колегою Олександром Данилюком, новим секретарем їх Ради з національної безпеки та оборони. Данилюк був прозахідним реформатором. Колишній міністр фінансів Порошенка, він подав у відставку, оскільки не вірив, що уряд Порошенка дійсно налаштований на реформу. Перрі, Сондленд і Фолкер усі просилися взяти участь (Чи провів Сондленд хоч якийсь час у Брюсселі?) І одразу було зрозуміло, що вони втрьох намагалися змусити мене запросити Зеленського до Білого дому до липневих парламентських виборів. Оскільки я знав, а вони повинні були зрозуміти після зустрічі з Трампом в Овальному кабінеті 23 травня, що він не хотів мати нічого спільного з будь-якими українцями (під впливом нісенітниці, яку Джуліані йому згодував), я не став їм підігравати.
Данилюк, очевидно, хотів зміцнення стосунків з нами, що я рішуче підтримав і про що було набагато легше говорити. Данилюк здивувався та почувався незручно, коли я відразу не погодився на візит Зеленського, що відбулося внаслідок невпинного тиску інших на зустрічі, але я не збирався пояснювати при іноземцях, що вони втрьох вийшли за межі.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Тієї ночі ми дізналися, що Трамп не поїде до Польщі, тому що до Флориди наближається ураган «Доріан», а замість нього приїде Пенс, який не приземлиться до ранку в неділю. Ні Помпео, ні Еспер не змогли поїхати, а розклад варшавської зустрічі летів під три чорти, бо Пенс прибуде на двадцять чотири години пізніше, ніж було заплановано для Трампа. Зокрема, зустріч Зеленського тепер повинна була відбутися після церемонії вісімдесятої річниці нападу нацистів на Польщу, а не раніше. Все це можна було зробити, але це, вочевидь, означало, що рішення Трампа щодо військової допомоги Україні знову буде відсунуте на задній план. Ми стрімко втрачали час. У п’ятницю ввечері за варшавським часом, 30 серпня, я провів відеоконференцію з Варшави, взявши участь у засіданні Національного комітету безпеки з питань Афганістану з Трампом та більшістю інших політиків, що відбувалося в Ситуаційній кімнаті. Як я вже говорив, дискусія з приводу Афганістану була такою напруженою, що я зрозумів, що вона закінчилась, уже коли Трамп виходив із залу. Я практично загорлав у камеру:
— Зачекайте, а як же Україна? — І всі знову сіли.
Трамп сказав:
— Мені начхати на НАТО. Я готовий сказати: «Якщо ви не дасте гроші, ми не будемо їх захищати. Я хочу, щоб триста мільйонів доларів [він мав на увазі двісті п’ятдесят мільйонів доларів, першу частину допомоги, призначеної для України] були виплачені НАТО.
Звичайно, це було фізично неможливо, що ілюструє постійне нерозуміння Трампом того, що це за кошти і як вони виділяються, але в цьому не було нічого нового.
—Україна — це стіна між нами та Росією, — мовив він, на мою думку, маючи на увазі, перешкоду для більш близьких відносин Москви та Вашингтона. Потім він сказав Пенсу: — Зателефонуйте [Генеральному секретареві НАТО] Столтенберґу і змусьте НАТО заплатити. Скажіть: «Президент вас підтримує, але гроші повинні надійти від НАТО», — що все ще не мало сенсу. — Зачекайте до зустрічі НАТО в грудні, — сказав Трамп, маючи на увазі, принаймні на мій погляд, що він збирається оголосити про вихід з НАТО.
-----------------------------------------------------
Тим часом преса починала винюхувати зв’язок між утриманням військової допомоги для України та одержимістю Трампа виборами 2016 і 2020 років в особах Гіларі Клінтон та Джо Байдена. Численність двопартійної опозиції Гілл проти затримання допомоги Україні все зростала (я сподівався, що, якщо все інше не спрацює, це може дати потрібний результат). Однак лише наприкінці вересня до ЗМІ почало доходити, що відбувалося задовго
до дзвінка 25 липня.
У вихідні відбувся обмін в’язнями між Україною та Росією, що було позитивною подією саме по собі і, що Трамп, вочевидь, завважив достатньою причиною, щоб нарешті надати Україні допомогу в галузі безпеки. Уранці 9 вересня ми обговорили це з Помпео, і того самого дня я поговорив про це по телефону з Еспером, в обох випадках продовжуючи наполягати на спрощенні процедури, щоб виграти більше часу. У середу вдень Трамп вирішив передати українські гроші.
На той час я вже був цивільною особою. Близько двох п’ятнадцяти вечора в понеділок, 9 вересня, Трамп покликав мене до Овального кабінету на приватну зустріч. Він скаржився на те, як преса висвітлює питання Афганістану та скасування зустрічі з талібами в Кемп-Девіді, не кажучи вже про переважно негативну реакцію, особливо республіканців, як на саму угоду, так і на запрошення талібів до Кемп-Девіда. Звичайно, більшу частину негативної реакції він викликав своїми необміркованими твітами. Можливо, як не дивно, до цих твітів витоку інформації й не було, але вони зірвали покрив з цієї історії. Він розлютився, що його зображували дурнем, а не тому, що не так висловився.
— Ви багатьом не подобаєтесь, — сказав Трамп. — Кажуть, що ви не командний гравець, а зливаєте інформацію.
Я не збирався таке спускати.