З режисером “П’яти хвилин” знайомство пройшло у відповідному його картині пригодницькому жанрі. Прохолодний київський травневий ранок. Я сідаю у старий розвалений “Ланос” поблизу станції метро “Шулявська”, за кермом якого сидить старий чоловік. Його вираз обличчя підказує, що нещодавно він пережив інсульт. Вперше в житті я їду кудись “блаблакаром”.
Відразу стає зрозуміло, що нам дуже пощастить, якщо ми дістанемось Славутича живими. “На твоєму місці я б пристебнув ремінь безпеки”, – говорить мій сусід. Я не сприймаю його пораду серйозно.
Через кілька хвилин ми ледь не влітаємо на повній швидкості в маршрутку, тому що водій дивився у вікно зліва від себе, а не на дорогу, не перестаючи тиснути на газ. Мій сусід кричить на всю машину “Гальмуй!”, і ми зупиняємось в кількох сантиметрах від автобуса, який стояв на місці. Після цього я вирішив пристебнутись.
Зрештою, ми доїхали до Славутича цілими і неушкодженими. Хлопець, який сидів поруч зі мною, виявився Іллею Подольським. Він також приїхав до Славутича на фестиваль “86”. Вже через кілька днів, посеред вулиці з ноутбуку Ілля покаже свій перший короткометражний фільм, який він зняв незадовго до цього.
***
В сучасному українському кіно представлені ледь не всі можливі жанри: побутові драми, історичні картини, байопіки, спроби відкрити український “горор”, примітивні комедії, і, навіть, комедії насправді смішні, під час перегляду яких не хочеться провалитись крізь землю. Але чи багато ми можемо згадати класних українських бойовиків, з несподіваним сюжетом та цинічним гумором, кримінальних комедій, на кшталт стрічок Ґая Річі?
“П’ять хвилин” – це перша спроба молодого одеського сценариста та режисера Іллі Подольського заповнити цю прогалину в сучасному українському кінематографі. І, враховуючи бюджет, ресурси, а також брак практичного досвіду, Подольському вдалося продемонструвати свій талант та заявити про себе. Саме визначення “український Ґай Річі” промайнуло в моїй голові після того, як я вперше побачив цю короткометражку.
Сюжет стрічки простий, але від цього не менш інтригуючий. Двоє чоловіків їдуть безлюдною трасою, загубленою десь в безкраїх українських степах. У їхньому багажнику труп невідомого, печінка якого потрібна, аби врятувати їхню близьку людину. Але посеред дороги вони зустрічають хлопця, про якого гадають, що він сліпий, та погоджуються підвезти його, бажаючи використати його ваду для захисту від перевірок поліції. І це рішення руйнує всі їхні плани.
Єдиним відчутним мінусом “П’яти хвилин” є його хронометраж – 14 хвилин. Якби Подольський мав трохи більший бюджет та технічні можливості, аби зняти бодай 30-45 хвилин, картина б розкрилася у повній мірі.
Головні ролі у фільмі зіграли як професійні актори Олександр Станкевич (“Анка с Молдаванки”, “Провокатор”, “Личная жизнь следователя Савельева”) і Ярослав Шиндер (“По різних берегах”, “Шукаю тебе”), так і непрофесійні (Олександр Цапенко та Ігор Недужий), які тут зіграли явно не на максимумі своїх можливостей (ймовірно, причина знову ж таки в короткому хронометражі, який не дозволяє їм повністю розкрити своїх персонажів), але зі своїми завданнями впорались непогано.
Сценарій витягає з 14 хвилин все можливе, а жарти в стилі “чорного” гумору виконані в кращих традиціях жанру. Операторська робота Романа Бобира під час зйомок в авто та сцени з гонитвою по полю, в купі з монтажем, додає картині динамізму та ефекту присутності серед героїв фільму.
Загалом “П’ять хвилин” виглядає як трохи розширений трейлер, або промо до нового сезону якогось кримінально-комедійного серіалу. Подольський зняв собі коротеньку візитівку, і ця візитівка почасти краща, ніж результати роботи великих команд з багатомільйонними бюджетами.
Якщо кожні 5 хвилин у світі зникає 2 людини, як говорить нам режисер в кінці стрічки, то і ми з ним могли зникнути, після того, як сіли тим травневим київським ранком у роздовбаний “Ланос”, водій якого виявився б не хворим стариганом, а молодим “чорним” трансплантологом. Проте, на щастя, цього не сталося, тому ми ще матимемо змогу побачити наступні роботи Іллі.
Подольський вже кілька років працює над своїм другим фільмом. Він збирається зняти повнометражну картину, сюжет якої тримає в таємниці, але зазначає, що вона стане справжньою сенсацією в українському кіно.
Автор: Валентин Дзюбенко