.
Нагадаю, в 2003-му Україна вперше вписала в документи, які визначали її зовнішньополітичний курс, нову мету – вступ до Північноатлантичного альянсу. Протягом минулого десятиліття ця мета могла вже стати реальністю, наша країна вже могла отримати план дій по вступу до НАТО. Одна прихід до влади Януковича змінив все. Питання було знято з порядку денного.
Уявімо собі – чи трапилась би анексія Криму, якби ми були у НАТО? Ні. Чи почалась би війна на Донбасі? Теж – ні. Росія не наважилася б втручатись до внутрішніх справ нашої країни, якби вона перебувала під захистом альянсу, якби була частиною системою колективної безпеки в Європі.
Сьогодні немає альтернативи курсу на НАТО – це треба розуміти кожному українцеві й кожному політику. Суспільство має консолідуватись навколо цієї ідеї.
Маю нагадати, що 2008-му «дорожню карту» до вступу Україна не отримала, зокрема й тому, що деякі члени НАТО (Франція, Німеччина) відмічали: в українськім суспільстві немає одностайного схвалення курсу на вступ до альянсу. Зараз так не має бути!
Втім, вважаю, зараз нам буде не так складно, ніж 10 років тому. По-перше, наразі ми відчуваємо відверту потужну підтримку Південноатлантичного блоку. По-друге, зараз у нас вже є одна з найбоєздатніших армій Європи. Ми маємо такий цінний військовий досвід, що в НАТО вже ставляться до нас й з пошаною, і з зацікавленістю.
І не треба слухати проросійське лобі, що нас, мовляв, не приймуть, що це все – не більш, ніж дипломатичний популізм навколо «українського питання». Бо, бачте, Україна має на своїй території активний воєнний конфлікт. Ті ж самі люди – згадаймо – говорили, що Україна не отримає безвіз та поясняли, чому. Безвіз є. Отже – і НАТО також буде!