Навряд чи ситуація на фронті тепер для Росії матиме велике значення. Адже вона виконала доволі серйозну роботу по поверненню на міжнародну арену, вкачала чималі кошти у європолітиків, пригрозила правлячим елітам ЄС перемогами своїх ставлеників з євроскептичного табору (Ле Пен, Хоффера та інших) і тепер не налаштована на подальшу дискредитацію себе військовими діями. Однозначно слід прогнозувати одне: війна РФ з Україною стала ще більш гібридною, ще менш воєнною, оскільки тепер вона орієнтована вже майже чисто на політичні та дипломатичні засоби. Гарячі голови пророкують черговий великий наступ росіян, не знаючи того, що він вже планується, але в ВР.
Усі мабуть читали, про причетність Медведчука до розкрутки Савченко. А це лише вершина айсбергу, і на цей айсберг український Титанік пливе з жахливою швидкістю. Політика тепер стає полем російсько-української війни, і у цій сфері Україна має такі самі слабкі сили, як навесні 2014 мала проти російської окупації. Від суспільства в таких умовах можна вимагати лише одного – пильності і уважності до тих, під чиїми прапорами вас виводять мітингувати.