Безумовно, неправильним є підхід нашої державної влади та спецслужб, які параноїдально у кожній події світового масштабу (від новорічного шабашу мігрантів у Кьольні до спроби перевороту у Туреччині) бачать руку Кремля та ФСБ. Постійні заяви Грицака про причетність росіян до якогось чергового лиха в світі грають лише проти України, якщо вони не підкріплені дійсно міцними доказами. Такі заяви може собі дозволити якась дешева онлайн-платформа у пошуку популярності і скандальності, але зовсім не керівник спецслужби найбільшої країни Європи. Події у Туреччині репрезентують перш за все тенденції її внутрішньої політики: боротьбу між секулярними кемалістськими силами всередині Турецької армії і Ердоганом, який стоїть на позиціях напівавторитарної ісламської демократії. Безумовно, знищення режиму Ердогана було б недоречним для України та багатьох країн світової спільноти. Чому? Перш за все тому, що Туреччина є єдиною великою і міцною країною, яка закриває Європу від розповсюдження ІДІЛ на Захід. Ердогана часто звинувачують у ісламізмі, але саме його потуги захищають Європу від реальних ісламістів з ІДІЛ – і тут раптовий навіть демократичний військовий переворот проти нього зіграв би на руку зовсім не демократичним силам.
Читайте такжеТурецкие власти анонсировали арест более 6 тыс. человек по делу о перевороте
Важливо згадати про таку річ, як вакуум влади, який утворюється після усунення від влади будь-якого доволі стабільного і авторитарного режиму. Справа в тому, що як правило, режим встигає мобілізувати доволі цінні управлінські кадри, а після революційних подій вони вже є скомпрометованими, отож настає певний кадровий хаос (якоюсь мірою щось подібне відбулося в Україні після повалення режиму Януковича), під шумок сусіди можуть відхопити серйозний шмат спірних територій чи навіть можливий і розвал країни на кілька частин : усе це результат постреволюційного вакууму влади та нестабільності. Це власне могло відбутися у Туреччині, якби Ердогану не вдалося вчасно придушити переворот. Що ж могло статися внаслідок потенційного успіху перевороту в зовнішній політиці? По-перше однозначно зона близькосхідної нестабільності розширилася б, може навіть до самого Босфору. На теренах держави активізувалися б сепаратистські та ісламістські рухи, теоретично можливе і загострення ситуації на Кіпрі, де Туреччина де-факто була покровительною невизнаної республіки Північний Кіпр. Активізувалися б і курдські повстанці, які б розгорнули активні дії по захопленню турецької частини Курдистану. Близькосхідна криза б докотилася до воріт Європи.
Безумовно, ці події не були б прямим наслідком перевороту, навряд чи вони б сталися через кілька днів після його успіху. Але однозначно вони були б логічним продовженням фази нестабільності, яку принесло б керування країною з боку малокваліфікованих путчистів та їх політичних керівників. Чи сприяло б це міжнародній безпеці? Чи були б такі дії продемократичних сил дійсно ударом по ісламістах, чи насправді це б лише призвело до розгортання ісламістської загрози? Відповісти на такі питання можна лише гіпотетично, але важливий і той факт, що США та НАТО однозначно підтримали режим Ердогана, оскільки розуміють ключовий вплив Туреччини у регіоні як фактора близькосхідної безпеки для всього світу.
Читайте такжеЕврокомиссар Хан: массовые аресты в Турции могли быть спланированы заранее