Свої пожитки представниці прекрасної статі часто носять на голові. Нині можна лише уявляти, яким граційним було місцеве жіноцтво до настання епохи фастфуду!.. Альтернатива «щвидкій їжі» втім є – це тортільяс, пісні кукурудзяні перепічки, які виготовляють нераз просто неба. Вони тут заміняють хліб, а присмачені квасолевим соусом нераз стають основною стравою на столах бідніших їдців. Загалом же специфіку гватемальської кухні вирізнити важко, оскільки багатьма своїми традиціями вона завдячує приїжджим. Такі страви, як асадо, севіче, пупусас, моле тощо «примандрували» в Гватемалу з інших країн Латинської Америки, проте давно стали тут своїми. Є наїдки й суто місцевого походження, проте якраз їх чомусь готують нечасто.
Попри стрімку урбанізацію, Гватемала залишається переважно сільською країною, що добре відчувається навіть у її містах. На кожному кроці там зустрічаєш приїжджих із села в традиційному одязі та з характерним для селян інвентарем. А, приміром, цих рогатих красунь автор зазнімкував просто на центральній вулиці столиці – великого й загалом цілком сучасного міста Гватемала-Сіті.
Натомість у менших населених пунктах першим обов’язком кожного алькальда (себто міського або сільського голови) є облаштування та підтримання у належному стані лавандерії. Себто по-нашому – громадської пральні, яку, зважаючи на тропічний клімат, влаштовують здебільшого на свіжому повітрі. Та обставина, що в оселях потроху з’являються пральні машини не зменшує популярність цих закладів, які є крім іншого (а може якраз у першу чергу?) імпровізованими жіночими клубами. Бо речі ти так-сяк попереш і в машинці, а ось перемити кісточки кумасям або свекрухам… Для цього, вибачайте, таки потрібне товариство!
