Саме тому до Членів та Секретаріату Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, а також до Офісу Ради Європи, з проханням вжити усіх можливих заходів щодо недопущення і подальшого проведення судової реформи обраним шляхом, окремими листами звернулися:- майже сотня кандидатів на посади суддів, які протягом 2011-2013 років були включені до кадрового суддівського резерву (цей резерв сьогодні налічує близько 1200 осіб);
- більше двохсот суддів, які були призначені на свої посади вперше і будуть звільнені, якщо зміни до Конституції України наберуть чинності. Такі правила можуть бути застосовані до більш ніж 1000 осіб;
- та майже сотня суддів, які на сьогодні не здійснюють правосуддя, через бездіяльність Верховної Ради України, оскільки вже тривалий час парламент не голосує за призначення їх на посади безстроково (загалом таких суддів більше 650-ти).
Зробити це їх змусили наступні обставини.
Спершу про резервістів. Впродовж 2011-2013 років Вищою кваліфікаційною комісією суддів України було проведено три набори кандидатів на посади суддів, за результатами яких до кадрового суддівського резерву було зараховано 2367 осіб. У зв’язку з нормами Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», з 2014 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада юстиції не здійснювали своїх повноважень, через відсутність кворуму.
Таким чином, конкурси на зайняття вакантних посад не проводились і станом на 12 листопада 2015 року у 610-ти осіб вже закінчився граничний строк перебування в кадровому резерві. А в грудні 2016 року граничний строк завершиться і у решти кандидатів. Таким чином, кадровий резерв суддів буде просто знищений. Тобто підготовлених та проатестованих фахівців виключать з резерву тільки через те, що політики не змогли своєчасно сформувати склад Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Щодо суддів, у яких закінчився п’ятирічний строк перебування на посаді – мотиви їх звернення неодноразово ставали предметом публічних дискусій. Відповідно до чинних норм законодавства, особи вперше призначаються на посаду судді указом Президента України на п’ятирічний термін, а по його завершенню - обираються Верховною Радою України безстроково. Неефективність і шкідливість залучення до процесу визначення суддівської кар’єри політичних органів, а саме – Верховної Ради, сьогодні можна побачити дуже чітко: через різноманітні політичні мотиви, парламент України ігнорує питання про призначення безстроково 650-ти суддів, п’ятирічний строк повноважень яких завершився.
Також до ПАРЄ скаржаться й «молоді судді», які будуть звільнені з посад, у разі прийняття змін до Конституції України. Проектом Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (в частині правосуддя) передбачається, що після набрання ним чинності, повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було обрано. Суддів, які потенційно будуть звільнені, без будь-яких пояснень і мотивів, сьогодні є близько 1000.
На завершення про громадян України, позбавлених права на справедливий суд. Через такі вкрай необдумані маневри українських політиків і безальтернативне переслідування єдиної мети - «звільнити всіх суддів, які були призначені попередньою владою», в найгіршій ситуації опинилася не самі судді, а громадяни та бізнес, які потребують судового захисту. Оскільки, через дефіцит служителів Феміди, справи розглядаються з порушенням встановлених строків, і нерідко трапляється так, що ухвалене рішення вже може не мати жодного значення для сторін спору.
До того ж, прийнята парламентом і Президентом позиція «не призначити нікого взагалі, щоб серед них не виявилося негідників», замість того, щоб встановити чіткі правила відбору кандидатів на посади суддів, спричинила протилежні наслідки. Так до прикладу сьогодні в Україні є два районні суди – Брусилівський та Магдалинівський, у яких відсутні судді, які б були повноважними розглядати справи.
Тобто, громадяни, які проживають або мають майно в межах юрисдикції вказаних судів, позбавлені можливості захисти свої права, оскільки їхні цивільні позови лише реєструються в канцеляріях зазначених судів, але не розглядаються.
Таким чином, Україною зараз допускаються порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Підтвердженням цього, є практика Європейського суду з прав людини, який у справі «Голдер проти Великої Британії» зазначив, що сама конструкція статті 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися.
Сподіваюсь, на реакцію Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи та Ради Європи не доведеться довго чекати, а найголовніше – її візьмуть до уваги наші реформатори судової системи України.
Я вважаю, що саме ці майже 3000 осіб, які не бояться захищати свої права та професійно відстоювати власну позицію, що обґрунтовується не декларативними фразами, а положеннями національного законодавства і нормами міжнародного права, довели, що дійсно незалежні і можуть виконувати цю вкрай важливу для держави функцію – здійснювати правосуддя.
Нижче наводжу фото листа, спрямованого до Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи від кандидатів резерву.